Давно пересвідчився – сумні книжки краще читати або у лікарні, або в дорозі. Оскільки друге, дякувати Богу, трапляється частіше за перше, то, відповідно, твори на кшталт «Кротолова» я звик «ковтати» у потязі, автобусі чи літаку. Перетравити роман Стефана Ланґа було заважко – моє розумове травлення довго відмовлялось приймати настільки гнітючий і виснажливий текст. Однак це не означає, що читати «Кротолова» не варто – тема, якої торкається Ланґ, важлива для України. Румунія середини і другої половини ХХ ст. – це країна невпинної міжетнічної ворожнечі, тривалої гуманітарної катастрофи. Письменникові вдається переконливо показати: боротьба між двома етнічними групами – це не просто суперечка кількох політичних партій чи громадянських об’єднань, це кривава війна кожного проти кожного; тваринність, звіряча жорстокість – так званий «первісний інстинкт» - у такі миті вихлюпуються і калічать своїм окропом невинних.

Жорстокість – ключова характеристика роману Стефана Ланґа. Нещодавно, готуючись до інтерв’ю з Анатолієм Дімаровим, гортав його «Сільські історії»; вразило оповідання «Діти» - двійко малюків (брат і сестра) тікають від жахіть війни, стрічаючи на своєму шляху добрих людей, завдяки яким виживають. Майже всі ці люди гинуть – але гинуть по-доброму, гідно, епічно; і хоча Дімаров не схильний поетизувати війну, все ж до людей він ставиться сердечно, не дозволяє їм умирати по-звіриному. Навіть загибель негативних персонажів у нього здебільшого сумна і не викликає захвату. У Ланґа такого і близько немає. Смерть тут страшна, її ощир лякає. Румуни полюють на угорців, мадяри – на румунів, німці і росіяни – на всіх. Здригаєшся також від створеного письменником образу України: полонених румунів везуть працювати на шахти Донбасу. Шлях пролягає через центральні райони нашої країни. У дорозі, зачинені в товарних вагонах, румуни харчуються тим, що встигли взяти з дому, гидоту ж, яку дають їм поневолювачі-росіяни, викидають крізь отвір у підлозі. А у шпарини бачать – на рейках за ті жалюгідні помиї б’ються голодні українські діти й жінки. Навіть на шахтах, де полонені румуни перебувають у страхітливих умовах, вони – у вигіднішому стані, ніж місцеві мешканці, які чи не вимолюють у них хоч скоринку неїстівного хліба.

Жорстокість… Чому роман називається «Кротолов»? Ключовий епізод – посвячення головного героя у доросле життя. Хлопчик мусить власноруч убити тварину – крота. Автор детально змальовує, як стискає він у руках нещасну тваринку – і вона здається йому не живою істотою, а гумовою лялькою… Ще одне порівняння – з «Садом Галатеї» В’ячеслава Гука. У романі цього молодого письменника багато приключок з тваринами (і про це я писатиму окремо); дуже важливим для «Саду» в цілому я вважаю епізод з кротом – абсолютно протилежний тому, що ми бачимо у Ланґа. Асар, головний герой Гука, гуляючи ріллею, натрапляє на мертвого крота. Він бачить, що тваринка нежива вже кілька днів, але немає ані слідів гниття, ані черви. Просто маленька висохла мертва істота, що викликає невимовний жаль. І Асар робить «незрозумілий» (так написано у Гука) вчинок: власноруч риє ямку, в якій ховає крота, і в забрудненому ґрунтом одязі повертається до притулку. (Задля справедливості слід сказати, що далеко не всі епізоди у «Саду Галатеї» такі гуманні: є й перерізаний трамваєм пес, і зарізана коза, чия кров парує на подвір’ї ферми.)

Головний герой «Кротолова» (у ньому впізнаємо самого автора) повертається до рідного містечка з Нідерландів, де ховався від режиму Чаушеску. Та повертається не тому, що так сильно любить батьківщину – цієї любові у тексті і близько немає. (Як немає її, до речі, у багатьох текстах Юрія Андруховича.) Помирає ненька. Син відчуває обов’язок бути поряд із матір’ю у її останні дні – але не задоволення від цього обов’язку. До того ж, він прагне дізнатися таємницю свого народження. І тут, нарешті, в романі Ланґа проступає людське. Повернутися додому з шахт румунські дівчата могли лише в єдиному випадку – коли вагітніли. Так сталось і з мамою головного героя. Таких жінок у містечку було багато, і їх ніхто не засуджував. А тим часом росло покоління дітей ґвалту…

Діти ґвалту… Після війни чи після гуманітарної катастрофи. Катастрофа сталася в Україні наприкінці 80-х. Покоління, яке зростало у 90-ті, було зґвалтоване відсутністю ідеології, вакуумом цінностей і ідей. Усі вони (усі ми) – кротолови. У ствердженні цієї гіркої істини – головна вага роману Стефана Ланґа. Головний герой повертається до Нідерландів. Протягом усього життя йому болить те, що він втратив кращого друга; всі інші, кого він зустрічає – за кордоном чи вдома, в рідному містечку – це понівечені, нещасні «діти ґвалту». А Тібор, який невідь де зник – наче знак кращого, минулого, яке вже не повернути, втрачених можливостей і нереалізованих бажань…