Re:цензії

28.01.2009|14:45|Юлія Павленко

Стежки Маріанни Кіяновської

Маріанна Кіяновська. Стежка вздовж ріки. Новели. К.: Факт, 2008. - 240 с.

Стежка до книжки. Коли у Вас з певних причин (дізнались звідкись, просто захотілось) виникає бажання прочитати певну книжку, Ви, природно, починаєте її пошуки. Видавництво пропонує купити через замовлення в інеті, - але, якщо Ви насправді в пошуках своєї книжки, дозволити, щоб Вам приніс її хто-небудь просто неможливо. Це розумієш згодом, коли роздумуючи про свою зустріч  з книжкою, усвідомиш, що все трапилось не просто так, і зустріч ця зовсім не буденна. Отож, ви йдете до найближчих книгарень, зрештою – на Петрівку: жодного результату. З останньою надією заходити в книгарню «Смолоскип», не знайшовши на поличці, звертаєтесь до послуг електронного каталогу: наразі книжка відсутня. І коли, здавалося, надії вже не залишилось, ви не виходите з книгарні, керовані вже незрозуміло чим, повертаєтесь знову до поличок, ніби просто подивитися. В символічному «насправді», ця ситуація означає перехід до таємниці зустрічі з книжкою. Оскільки відкинута  вже будь-яка можливість посередництва, знайомі, друзі, навіть продавці відходять вбік: Артур сам має витягнути меч з каменю – Читач сам знайти свою книжку. Вибравши в книгарні іншу книжку (хорошу, але не ту), збираєтесь вже рушити до каси, і в останню мить, зовсім, здавалось випадково (але в цьому якраз і закономірно), погляд падає на складені внизу біля полиць книжки. Не довіряючи власним очам, перечитуєте назву, і вже навіть не дивуєтесь холодній реакції продавця-консультанта (чи яка в нього посада?) на ваше: «Уявляєте, я все-таки знайшла (шов)». Переказати цю історію дитині, вона щиро зремаркує: «Це книжка тебе знайшла». Так, текст починається зі стежки до книжки, яка сама може визначати маршрут до себе. Якщо це «Стежка вздовж ріки» автора-містика, як сама себе називає Маріанна Кіяновська, незвичайне починається вже від самого бажання книжки. Зрозумівши це, захочеш стати для цієї книжки ідеальним читачем.

Стежка у книжці. Назва «Стежка вздовж ріки» об’єднує  п’ять історій книжки, які треба читати разом (на стежку ж ступають  не для того, щоб зупинитись в одному місці). Головне в розказаних історіях не тема, не відповідь на питання «а що насправді сталось» - все це зайві дрібнички. Поняття мім етичності просто не може виринути в цій книжці. Дійсність не допускає погляду на себе (комплексує або/тому ховається), часом так відверто виставляє себе на позір, що дивитись на її поверхню стає нереально – занадто близько: все розпливається. Єдино можливим виявляється «погляд» (здогад / вчитування) романтика – в глибину. Там десь, мабуть, криються смисли та значення. Розмита реальність розливається, утворюючи калейдоскоп можливих історій одного сюжету (17 версій однієї ночі читає Йосип з першого оповідання в маминому зошиті). Головною в цьому тексті є вода - в усьому своєму метафоричному значенню: як час, як справжнє, як вічне, як таємниче. Центральними в цьому тексті є сцени зустрічі з водою (бризки води, що повертають тобі на стежку твого дзеркального брата; стрибки первісного танку назустріч дощовим краплям). Ріка в книжці Кіяновської  тече і стоїть, випадає дощем у зовнішній дійсності та у внутрішньому світі, спокійно протікає смислами думки Еліота «чим ти володієш – тим ти не володієш». Інопростір води таїть в собі відповіді на одвічний неспокій людської душі, але відповіді ці – постійні перетворення, рух та метаморфози всього сущого. Саме тому розказані в книжці історії є не власне інопростором, а стежкою вздовж нього. Музіль за епіграф до розповіді про сум’яття  Терлеса брав слова Метерлінка про неспроможність мови виразити порух внутрішнього світу людини, як не можливо підняти з дна моря повну жменю піску. Текст «Стежки вздовж ріки» не робить спроби підняти з глибини скарб: надто добре героїня-художниця знає, що з висиханням «втрачаються барви, втрачається усе, вмирає», а тому книжка дозволяє зосередитись (лише не виключно розумом) на блиску переливання таємниці внутрішнього, не виймає для читача скарб з води, а запрошує читача (за мудрою порадою Мацу Басьо) – гуляючи вздовж ріки, у воду уважно вдивлятися.

Розкриваєш книжку – ступаєш на стежку перетворень, сам стаєш посвяченим в таємний орден К., що поєднує сьогоденних та (не)минулих авторів  і їхніх героїв.

П’ять історій складають стежку вздовж ріки – не річечки (яка «тече для клена і для мене»).У ріки Кіяновської спільне з річечкою Вінграновського лише протікання через сни, але річечка надто інтимна, особиста, а у Маріанни К. ріка літературно-космічна. Супер-епіграфи до кожної історії – непрості відсилки до інших творів, бо навіть якщо припустити, що всі вони знайомі звичайному читачеві, побачивши цитати з них перед історіями, розказаними Маріанною К., відкриваєш іншу стежку в давно знайомі  (чи не зовсім) твори.

Сформований назвою горизонт очікування не зраджують розказані історії. Підтвердження очікувань читача, як правило, не добре діло робить книжці, але не на цей раз, оскільки в «Стежці вздовж ріки» важко знайти бодай речення (думку), що можна передбачити (навіть при перечитуванні). Звивиста лінія стежки в варіанті цієї книжки стає запорукою того, що «Стежка вздовж ріки» надовго залишиться в вашій внутрішній бібліотеці.

Порівнювати «Стежку вздовж ріки» з манерою письма якогось одного письменника (навіть з префіксом «най»), просто безглуздо: на цій стежці наклались одні на інші дуже різні сліди, утворивши абсолютно оригінальний малюнок. В одному просторі в кожного своя стежка (в читача однієї книжки вони різняться – як в бабусі та Йосипа в одному будинку). Проходячи історіями Маріанни К. читач може помічати сліди, може вгадувати, може взагалі не знати про їх існування, ця  стежка від того не втратить свого літературного магнетизму. Борхес, Еліот, Кундера, Башляр, Бодлер (у переході полюсів в свою протилежність: страх-свято, низ-верх), К’єркегор…Темп та ритм розповіді створюють врівноважений спокій без рутини та нудьги. Організація речень виявляє принцип: взяв слово – тримайся за нього, допоки слово (дихання) саме не попросить крапки. Сам лише спосіб організації слів у цілісний твір  вже  стає кроком до відчуття гармонії (абсолютної як річ в собі). Це варіант розповіді, коли пропустити навіть словосполучення – означає втрати свою стежку читання; щоб не впасти від петляння – слід рухатися від слова до слова.  Від вибору стежки залежить майже все: зустрінешся чи розминешся з поезію, живописом, дитинством. Показана поглядом героїні-художниці історія («Ляльковий дім») є картинами, намальованими словами (ба ні – часом навіть звуками). В окремих місцях текст навіює спогад про знайомі з глибокого дитинства  мультфільми, які вже не пам’ятаєш – але відлунням лишається нетипове для дитячої анімації оформлення розповіді (пам’ятаєте хлопчика, який веде розмову з носорогом, і байдуже, що перехожі цього не можуть помітити «Я сказав:…; а він відповів:….; і тоді я сказав…»). Ті забуті мультфільми вирізнялись своєю нерозважальністю, відсутністю екшина, тихою добротою, і від того – трішки смутком. Такими є сцени снів (героїні-художниці «Ляльковий дім») в «Стежці вздовж ріки», зрештою дочитавши, розумієш – такою є вся книжка. Тому й ефект читання нагадує маленьке перетворення життя після перегляду незвичних мультиків у дитинстві: ніби прокинувся від сну, розуміння якого не змушений вербалізувати, але який, точно знаєш, накладає на тебе зобов’язання.

Готових відповідей цей текст не дає, але важливими є його запитання. В розказаних історіях всі і все запитує (бажання хлопчика з біблійним ім’ям прочитати відповідь на запитання своїх колекцій на обличчі бабусі). Наближення до відповіді герої  здійснюють через стани «вздовж ріки»: сни, дзеркала (а краще їх поєднання «сон про книгу, кожну сторінку якої, щоби прочитати, треба побачити в дзеркалі: тільки відображені знаки стають словами»).

Стежка від книжки. Вчитаєшся в історії вздовж ріки, і пізніше захочеться скористатись стратегією мислення однієї з героїнь: просто потримати книжку в руках – так легше думається про «час, яким ми дихаємо». В питанні, що озвучує до світу література такими текстами як «Стежка вздовж ріки» вже криється відповідь.

Від редакції: Цей матеріал надійшов на
конкурс літературних критиків



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

21.08.2019|11:04
Український ПЕН та Києво-Могилянська Бізнес-Школа запрошують на церемонію нагородження лауреата Премії ім. В. Стуса
20.08.2019|18:08
У видавництві «Абабагаламага» побачила світ книга поезій Василя Голобородька «Яблуко добрих вістей»
20.08.2019|18:05
«Еспресо. Вибір читачів 2019» назвала фіналістів премії
20.08.2019|14:57
«Химерні паралелі»: концерт камерної музики у Чернівцях
20.08.2019|14:51
У Вінниці оштрафовано підприємицю, яка без дозвільних документів продавала книжки країни-агресора
19.08.2019|15:48
Організатори оприлюднили програму ювілейного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ
19.08.2019|11:32
На Чернігівщині втретє пройде масштабний літературний фестиваль «Lуtavrу»
16.08.2019|16:30
Обама розказав про найцікавіші книжки, які прочитав цього літа
16.08.2019|16:28
«Видавництво Старого Лева» на 26 Book Forum. Програма подій
16.08.2019|15:24
«Дім Химер» презентує на Форумі видавців книжку Алевтини Шавлач «Знак Єви»


Партнери