Re: цензії

08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника

Re:цензії

04.12.2008|10:19|Любов Якимчук

Привид Здичавілого Сантехніка та «манна» терапія

Воронина Леся. Нямлик і Балакуча Квіточка. – Л.: Грані-Т, 2008. – 136 с. (Серія «Сучасна дитяча проза»)

«Мені сподобалося, як Нямлик і дівчинка шукали Балакучу Квіточку. І – коли вони знайшли дракона, який був у лісі і мав крутитися декілька разів на одному місці, бо не мав карти. І в лісі там були такі, що всіх не підпускали і в носі чухали», – говорить дев’ятирічний Андрій Твердохліб про книжку Лесі Ворониної «Нямлик і Балакуча Квіточка». Я звернулася до учнів четвертого класу зі школи 285 міста Києва, як до експертів з дитячої літератури. Адже практика показує, що дорослі рецензії  на дитячі книжки не завжди адекватні. Тому в мене є два співавтори, з освітою в три з половиною класи, які час від часу розказують дорослим, що їм цікаво читати.

Текст казки напрочуд пов´язаний з реальним життям, відчутний діалог з актуальною нам культурою. Так Краплинка відсилає до Капітошки з відомого мультфільма. «Бідолашний я дракон, – скаржилася третя голова, – ніхто мене не любить, ніхто не поважає! Піду геть з цього лісу. Начхати мені на нього», – така собі алюзія до Вєрки Сєрдючки: «Ніхто мене не любить, ніхто не приласкає,  піду я у садочок…», – і далі за текстом. Привид Здичавілого Сантехніка – це іронія стосовно комунальних служб та їхньої роботи з водограєм, що тече не тільки з крану Олянки у казці, а і з наших кранів і раптом вночі проіржавілих наскрізь труб. Тему житлово-комунальних служб можна продовжити, згадуючи польоти двірнички тьоті Ліди на мітлі.

У тексті ці голоси поєднані в одній спільній свідомості, яка знаходиться на боці Добра (нагадаю, що в казці їх може бути всього дві). Натомість усі негативні герої тут ніби німі, хоча формально їм в уста вкладені  якісь репліки, які зовсім не прояснюють їхніх мотивів. Іншими словами, «Нямлик і Балакуча Квіточка» - це така романізована казка. У ній наявні елементи роману в розумінні Михайла Бахтіна, «філософа, що (був) змушений писати про літературу».

Діти ж – найвільніші люди планети, яких важко до чогось змусити. «Я її читала годинами. Мені сподобався з котами уривок, про Пухнастика. Мій кіт вистрибнув з балкону 9 поверху. А моя мама не любила кота», – говорить Аня Кабанець, пояснюючи побутові причини нелюбові мами до домашньої тваринки, які я з естетичних міркувань тут не наводжу. Ясно одне, що діти зісковзують з сюжету казки на реальність. Їм  настільки комфортно в тексті, що вони там живуть. І коли проходять повз холодильник у себе вдома, згадують не тільки, що там лежить щось смачненьке, а ще стіногризів і діркокрутів, які прилетіли не з  іншої планети, а з казок Лесі Ворониної.

Взагалі гастрономічні мотиви досить характерні для цього твору і це підтверджує ще один факт. Щоб зустрітися з дітьми, я просила дозволу в їхніх батьків. Вони мені розказали, як Андрій та Анюта не любили манної каші, а після прочитання книги почали просто вимагати її. Якщо ваша донечка грається в ляльку Барбі і заявляє, що сидить на дієті, бо вважає себе товстою, або ваш синочок весь вільний час проводить за комп’ютерними іграми, то саме ця казка може стати для них терапією.

Терапевтичний ефект справляє, зокрема, нямлик  Буцик, насправді уявний друг Олянки, що з’являється зі стіни і має одяг з візерунком, як на шпалерах. Це хтось такий на кшталт дівчинки з ім’ям Пеппі Довга Панчоха авторки Астрід Ліндґрен, але український і від того ясніший нашим дітям.

Якщо з часом усе зрозуміло – це кінець 2000-х, адже у казці зображені сучасні дівчинка Олянка та сучасний Нямлик, для якого навіть Андрій Твердохліб, цитований тут, під стіною залишав манну кашу в коробочці від драже «Тік-так». То місце дії досить умовне – «наше місто». Це пояснює, чому часто люди називають своє містечко не Первомайськом, не  Краматорськом, а «нашим містом». Можливо це в них залишається ще від дитячих казок, у яких так прийнято говорити.

Як бачите, дорослий отримує своє задоволення від тексту. Хоча після прочитання цієї книжки я засумнівалася, що є абсолютно дорослою, принаймні захотілося побути хоч іще трохи дитиною. От такі от «кисільні» береги про ріки манної каші.

З полілогів про читання:

-       Мені здається, що дівчатка люблять більше читати, ніж хлопчики, - Аня.

-       Діти мене дуже здивували – вони читають більше за пересічних батьків, – Люба.

-       Не помічав такого. У  мене всі друзі читають, – Андрій.

Від редакції: Рецензія надійшла на конкурс літературних критиків



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери