В це визначальне для американської історії десятиліття мало що віщувало успіхи, яких країна досягне пізніше. В праці провідного американського історика Джозефа Еліса рання республіка оживає в усій її красі: провінційна, зіткана з суперечностей, невпевнена в своєму майбутньому і аж ніяк не приречена панувати в світі, вона таки встояла завдяки лідерам, які цінували цілісність країни понад усе.

Еліс намагається показати своїх героїв не як карикатури чи уособлення якихось суспільних гріхів, а як живих людей, із своїми думками, мотивами, вподобаннями та неприязнями – а головне, як людей, чиї думки і дії мали надзвичайно важливі наслідки в історії, при тому виділяючи саме суттєве в їхньому характері.

Автор починає оповідь з опису дуелі між Гамільтоном і Аароном Бером у 1804 році, що закінчилася смертю Гамільтона. Але вже наступна оповідь переносить дію в рік 1790 та секретні перемови про те, де має бути столиця нової держави. Ми зараз знаємо, що за результатом цих перемов вона опинилася на берегах Потомака у Вірджінії, переїхавши із Філадельфії, фінансового центру країни (в той час як у Британії й Франції політичні й фінансові столиці країн співпадали). Це була ціна, яку довелося заплатити Гамільтону за те, щоб штати погодилися на створення федерального державного боргу, який би перебрав на себе борги окремих штатів. Дальші есеї розповідають про прощальне звернення Вашингтона наприкінці його другого президентського терміну, про політично-партнерські стосунки між другим президентом Джоном Адамсом та його дружиною Абігайль, про спробу Бенджаміна Франкліна змусити конгрес розібратися із проблемою рабства та спроби Медісона перешкодити цьому, і нарешті про довге листування між Адамсом і Джеферсоном. Оповідь показує, як люди, що разом боролися за незалежність, стали політичними супротивниками. Люди обдаровані, із своїми вадами та пристрастями, часом мудрі, часто просто неправі. Передовсім живі люди, бо під пером Еліса вони оживають як у гарному історичному романі.

Ці люди творили історію. Вони знали, що вони творять історію. Чого вони не знали, так це яку саме історію вони творять. На думку Еліса, Америці надзвичайно, неймовірно пощастило, що за кермом країни опинилися саме ці люди, що змогли (за винятком хіба що випадку із загибеллю Гамільтона) знайти прийнятні компроміси для блага свого народу та забезпечити йому умови для розквіту в це десятиліття, яке Еліс вважає найважливішим в американській історії.

Власне, це й є головний урок, який ми можемо винести із книги. Історію творять люди, їхні вчинки, їхні думки, ідеї, рішення. Майбутнє не запрограмоване. Не задане «економічними силами», «базою», «історичними закономірностями». Про це все пишуть згодом, щоб якось полегшити розуміння минулих подій, і то часто невірно. А діють люди, як двісті років тому, так і в наш час. Але здається, що якраз українському читачеві, на очах якого робиться історія прямо зараз, така думка не вдасться дивною, як би не був він травмований ментально марксистським економічним детермінізмом.

Особистості мають значення. Мають значення їхні взаємні симпатії й антипатії, дружні стосунки чи відраза. Було б дуже непогано, якби цю книгу знайшли час прочитати нинішні керманичі нашої держави. Книга невелика, не відніме багато часу, але може навчити мудрості.

Розраховано на істориків та інших дослідників суспільств, а також на широке коло читачів, зацікавлених аналізувати тенденції та проводити паралелі, щоб зрозуміти перебіг історії загалом.

ЕлісДжозеф. Брати-засновники: Революційне покоління / пер. з англ. Т. Цимбала. – К. : Ніка-Центр, 2014. – 296 с. – (Серія «Ідеї та Історії»; вип. 11).