Публікуючи «Марсіанські хроніки», Рей Бредбері, мабуть, і не уявляв, що доживе до часу подій свого роману. Тоді, 1950 року, кінець ХХ сторіччя здавався вкрай далеким і примарним, являвся фантастові розмитими обрисами реальності, що будили уяву незвичними образами... Хоча, думаю, фантазуючи, відтворити майбутній хід подій і передбачити прийдешнє можна було цілком чітко. Адже письменник жив у світі, що нещодавно переніс кровожерливу світову війну, яка так і не навчила людство прагнути до миру. Люди продовжували розробляти чимраз страшнішу і жахливішу зброю супроти схожих на себе, застосовувати розум на створення смертоносних засобів руйнування. Люди були далекі від братолюбства та загальної злагоди. Люди вкотре на всі заставки увімкнули машину самознищення.

Тому й не дивно, що роман «Марсіанські хороніки» починається з ядерної зими 1999 року, коли клуби гарячого повітря охоплюють невеличке містечко штату Огайо, розтопивши сніг і перетворивши бурульки на пару... Огайська зима враз змінилася ракетним літом... Водномить звичне земне життя стало згарищем бувшого усталеного добропорядку і традицій. Тому люди, що вижили після ядерної катастрофи, не знайшли нічого ліпшого, як сісти у зорельоти й полетіти рятуватися на Марс...

Прилетівши на червону планету, земляни взялися її колонізувати. Звичайно ж, за своїм образом і подобою. Вони принесли у новий світ давні земні закони та увімкнули програму на знищення. Так само як це буває на Землі під час освоєння територій, почалося все з витіснення корінного населення, марсіан, яке зрештою загинуло... А самі люди приступили  засмічувати незайманий світ старим мотлохом своїх земних уявлень та уподобань... Що ж картина невтішна!..

І хоча письменник 1950 року, здавалось би, неправильно передбачив прийдешнє, і хоча людство донині ще не спромоглось освоїти Марс, однак воно методично продовжує реалізовувати програму самознищення, застосовуючи все новіші й новіші хитромудрі прибори та технології, що ведуть до руйнації. Це відбувається тому, що з 1950 людство так і не спромоглося змінити власних форм мислення. Воно продовжує думати стереотипами, на кшталт, – чим більше захоплю, тим більше матиму. І в цьому Бредбері як витончений і досвідчений психолог виявився цілком правий і зпрогнозував наш час цілком правдиво. З цього погляду, його «Марсіанські хроніки» цілком можуть засвідчити хроніку Землі у її історичному розвитку.

Однак не можна однозначно стверджувати, що письменник у далекі 50-ті роки минулого стріччя не зміг передбачити епохи цілковитого закріпачення людини пристроями, які створюють візуально-віртуальну реальність. Нариклад, у романі «451° за Фаренгейтом» (1953) Бредбері напрочуд точно уявив добу Інтернету, який сьогодні, безперечно, поглинає свідомість людей, примушуючи забути про навколишню дійсність і поринути у віртуальне життя. Так, дружина головного героя книги пожежного Монтега, Мілред, днями сидить удома в кімнаті, чотири стіни якої – суцільні монітори! У цих чотирьох стінах Мілред розігрує з віртуальними героями запропоновані їй спектаклі, драми, комедії, трагедії... Тимчасом реальне життя проходить поза цими стінами, і ні вона, ні більшість її сучасників не мають жодного уявлення про нього... Хоча за стінами цього непроникного віртуального дому жорстоко знищуюють тисячоліню людську культуру, спалюють книги. І лише невеличкі духовні острівці у цьому пекельному царстві темряви зберігають рештки інтелектуального надбання людства. Це люди-книги, люди, що вивчають напам’ять зміст друкованих видань і тримають їх у своїй свідомості. З однією такою дівчиною, Кларисою, знайомиться пожежник Монтег – і це знайомство поступово змінює його свідомість. Він теж стає одним із гнаних і осуджених, одним із тих, хто рятує культурну спадщину Землі...

Піднімаючи у «451° за Фаренгейтом» тему глобального безкультур’я та тотального відходу від дійсності суспільства, Бредбері теж певним чином виступає тим, хто ретельно записує хроніку мешканців Землі, які замінюють реальне життя, його тисячолітні культурні набутки на миттєві афекти віртуальної дійсності, втрачаючи при цьому тисячолітні пласти мудрості.

Здавалось би, події повісті Рея Бредбері «Кульбабове вино» (1957) розгортаються не у фантастичному, а в сучасному для письменника світі. Та все ж й тут він трохи відсторонює читача від реальності, поселивши героїв у вигадане містечко Грін-Таун штату Іллінойс. Імені штату, в якому народився, Бредбері не замінив, а прототипом населеного пункту роману, як кажуть критики, стало рідне містечко автора – Уокіган – і у творі автор описав власне дитинство. Зрештою у творі зображається вигадана реальність, яка має реальне підґрунття. І в цій реальності читача захоплює все: і чисті відкриті герої, і оповідання про мешканців Грін-Тауна, і ліричність викладення, і сюжет, в якому автор теж веде умовну хроніку, фіксуючи події з життя мешканців Грін-Тауна, що назавжди закарбувалися у його серці.

«Кульбабове вино», на перший погляд, дещо випадає з загальної картини творів Бредбері завдяки серпанку романтичності та ностальгії за минулими днями, за часом безтурботного дитинства та миттєвостями осягнення світу, якими наповнені сторінки повісті. Однак у цій роботі годі не впізнати перо видатного майстра слова. Його мова, як завжди, барвиста, яскрава і самобутня.

 Цікаво, що 2006 року, майже 50 років поспіль, Рей Бредбері повернувся до теми, розгорнутої у «Кульбабовому вині», і написав продовження, що вийшло під назвою «Прощавай літо». В цій книзі письменник знову повертає читача у Грін-Таун і продовжує докладну хроніку мешканців цього чудового містечка, що навіяна спогадами про дитинство.

Дитинство ж  самого Рея Бредбера припало на часи великої депресії у США, і йому довелося важкою працею здобувати шматок хліба. Свою освіту він здобував серед книг і вважає, що його виростили бібліотеки, сховище всесвітніх хронік і знань.

 І хоч Рей Бредбері не закінчував вищих шкіл, він дуже глибокий та інтелектуальний письменник. Його твори не можна назвати звичайною фантастикою, яку раз прочитав і назавжди забув. Вони напрочуд філософські та змістовні. Можливо, тому, що героями письменника завжди виступають звичайні люди, котрих він просто ставить у вигадані («вигадані» у лапках) умови, і примушує їх діяти відповідно до запропонованих обставин. Ймовірно, це відбувається тому, що сам письменник вважає себе звичайним чоловіком, котрий просто фіксує реальне життя, трішки при цьому зміщуючи часові пласти суто теперішнього і зовсім невідомого, силою уяви поселяючи пересічних громадян у чужі світи, на інші планети чи в інші виміри та часові рамки.
І тому сьогодні Рей Дуґлас Бредбер, той, котрий ніколи не закінчував коледжів і університетів, той, котрий від 14 років здобував на прожиття продажем газет на вулиці, той, котрий учився у бібліотеках і на трудовій ниві, продовжує приносити у наш світ ідеї світла, добра, людинолюбства і гуманізму! Його книги видаються тисячними тиражами і перекладені багатьма мовами. Наприклад, вУкраїні вони неодноразово публікувалися у журналі «Всесвіт» та виходили окремою збіркою у 1988 році.

Нині Тернопільське видавництво «Богдан» з дозволу автора пропонує читачам книги «Марсіанські хроніки», «451° за Фаренгейтом», «Кульбабове вино», що вийшли у серії «Горизонти фантастики».