Завантажити

пильніше й ще чудніше дивиться на Ганса Штора.
— Боюсь, пане Шторе, що вам особисто доведеться принести тяжкі жертви.
Ганс Штор іще непохитніше, ще рішучіше стріпує головою.
— Для Вічного Порядку немає тяжких жертв, ваша світлосте! Нема нічого особистого, коли мова мовиться про вічні закони. Тільки радість! Накажете подати їсти, ваша світлосте?
Принцеса Еліза помалу крутить головою — ні, вона не хоче їсти. А чи не бачив пан Штор графівни Труди?
Пан Штор не бачив і озирається, немовби збираючись негайно бігти шукати її.
У ту ж мить до ганку підкочує авто, і з нього трудно й помалу вилазять старі Елленберги. Ганс Штор прожогом кидається помогти висісти й привітати з великим радісним святом.
Але принцесі Елізі видно, як старий граф спочатку не розуміє, потім умить спалахує гнівом і важко йде в дім, підтримуючи під руку графиню. А Ганс Штор суворо й непохитно йде за ними.
Принцеса Еліза швидко виходить із кімнати: старі повинні знати, де Труда.
В холі, притиснувши Ганса Штора спиною до величезного каміна, перегнувши до нього масивне костисте тіло, старий граф грізно трусить папірцем перед самим лицем рівно витягненого управителя.
— Ви — злочинець, Шторе!
— Чим же я злочинець, пане графе?
— Ви — злочинець, Шторе! Злочинець, я вам кажу!
— Чим же я злочинець, пане графе?
— Ви — жорстокий, безсердечний злочинець, Шторе!
Принцеса Еліза швидко підходить і обережно торкається плеча старого графа. Він повертає до неї стріхасте, гнівно посіріле лице й зараз же рукою з папірцем і показує їй на заціпенілого в суворій упертості злочинця.
— Полюбуйтеся! Знаменитий зразок фанатичного релігійного бузувірства. Та ви — божевільна людина, Шторе, ви це розумієте чи ні?
— Чим же я божевільний, пане графе?
— Ха! Чим він божевільний! Його дітей, його рідних дітей убивають, а він тріумфує. Це — не божевілля? Порядок? Та підіть ви за Берлін, бідний ви чоловіче, підіть подивіться, який порядок принесли з собою ваші спасителі. Поле трупами всіяне. Тисячі, мабуть, невинних мирних людей розтоптано, покалічено. Спасителі?! Вбійники! Розбійники! Чого їм треба тут? Хто їх прохав нас рятувати? Такі божевільні, як ви? Га?
Принцеса Еліза ніколи не бачила старого графа в такому стані. Раз у раз, навіть у найтяжчі моменти катастроф, масивно стриманий, по-філософічному насмішкуватий, тепер йому аж голова труситься від обурення.
— Вибачте, графе, я хотіла вас спитати...
— Порядок?! Це такий порядок вони несуть? Смерть, смерть, смерть! За все смерть. Та яке вони мають право, азіатські розбійники, вдиратися на нашу землю?! Та ганьба вам, Шторе, ганьба вам, старому солдатові! Та ви повинні хапати ніж, сокиру, дубину й бігти бити, виганяти цих розбійників, а не тріумфувати, що вони ваших дітей убиватимуть. Чуєте ви?!
Ганс Штор, весь вирівняний, закам'янілий, стоїть непорушно з блідо-сірим, як із вапна виліпленим лицем.
Принцеса Еліза знову легенько торкається кінчиками пальців плеча старого графа.
— Вибачте, графе, чи не можете ви мені сказати...
— Сонячна машина?! Та хоч би ми тут пекельні машини вживали, що їм до того? Та, може, ця машина в мільйон разів краща за весь їхній і ваш Порядок, Шторе, знаєте ви це? Від сьогоднішнього ж дня я вживаю Сонячну машину. Чуєте, Шторе? І ніяких мені комітетів у домі! Нехай посміють явитися сюди віднімати її в нас. Сам своїми оцими нікчемними руками буду боронитися. А ви можете йти до них і газом та смертю робити Порядок. Можете! Швидше! Біжіть! Чого ж ви стоїте: це ж непослух! Усі «здорові елементи» повинні «активно помагати». Помагайте ж, карайте мене й своїх дітей смертю. Тріумфуйте, Шторе!
Ганс Штор не тріумфує, але раптом з усієї сили з лютим розмахом скидає руками, впивається ними собі у волосся і без дозволу графа, розтоптавши Порядок, швидко виходить із холу.
Старий граф уражено дивиться вслід управителеві й трудно, волосяно сопе настовбурченими вусами.
Тоді принцеса Еліза рішуче бере старого за руку вище ліктя й сильно стискає її.
— Графе, ви не можете мені сказати, де Труда? Велика притихла постать од цього невеличкого слівця зразу міняється: жваво повертається й швидко встромляє в принцесу вколоті тривогою очі.
— А що таке?! Що сталося?!
— Нічого, нічого не сталося. Я тільки питаю, ви не знаєте, де Труда?
— Вона з Максом 'поїхала до своєї Комуни на нараду. А що таке? Небезпека?
— Ні, ні, нічого, абсолютно нічого. Мені треба її бачити в одній справі. Дякую, графе! Графе Елленбергу, ми зараз їдемо до Комуни!
Граф Адольф стоїть у кутку холу й уважно розглядає з дитинства знайому йому до найменшої рисочки картину — «Зустріч» Кунца. його нітрошки не обходить розмова батька із Штором, він собі чекає на принцесу. Можна їхати? З охотою!
— Але, напевно, ваша світлосте, нічого такого не сталось?
— Нічого, нічого, запевняю вас! Будьте здорові й спокійні, графе.
Істинно з охотою й радістю їде тепер граф Адольф по ідіотську коронку.

читати