Завантажити

попереплітані з гуком бубнів, свистом флейт, бреньканням струн. З одного кінця раптом тріскотить крик і лопотіння оплесків. Над головами, кумедно коливаючись, миготить щось біло-жовте.
— Уррра-а! Урра-аі Слава Армії! Слава! Ага, то на руках носять солдатів. Зліва зовсім близько теж вибухає той самий крик і лопіт. На головах, на руках юрби,смішно подригуючи ногами і якось спіднизу блискаючи широким ротом, повним двох білих гребінцїв зубів, регочеться кучерява чорна голова негра
— Слава! Слава!!
Проїхати неможливо ні в той бік, ні в другий, ні вперед, ні назад. Авто загрузло, як човен у ледяках, у морі голів.
У глибині палацу стоїть величезна бронзова постать Бісмарка. В руку їй знову встромлено зелено-золотий прапор, і Бісмарк залізно, велично благословляє ним своїх нащадків.
Юрба нетерпеливиться й задирає голови до неба — хутко зійде сонце. Зараз жовто-чорні визвольники будуть частуватися сонячним хлібом. Прилюдно, вільно, урочисто.
Труда в захваті стає на авто й задирає голову до неба: зараз, зараз буде! Макс же радить стати навшпиньки — тоді вона зможе зазирнути через будинки до обрію.
Але Труда не може, ну не може так непорушне чекати. В неї темні синці іпід очима, губи пошерхли, очі тьмяно й п'яно блищать бронзою.
— Елізо! Я не можу!.. Я вся горю від цієї ночі, від усього цього Я ж нічого й досі не розумію. Елізо! Ну, поверніться зовсім сюди! Поверніться, я хочу бачити ваше лице!
Еліза тихо повертає лице і вгору дивиться на Труду тихо сяючими, мовчазними й трошки засоромленими очима. (А лице — дитяче-дитяче!!)
— Руді! Поверніться й ви. Поверніться до Елізи. Ну, Руді! Руді повертає теж голову й з усміхом підводить також очі до Страховища Воно ж пильно, схилившись, розглядає їх.
— Елізо! Я все ж таки не розумію. Нічого не розумію. І не вірю. Поцілуйте Руді!
Обидва обличчя одночасно швидко відхиляються — здуріло Страховище.
— Ну, Елізо! Ну, чудесна, прекрасна! Ну, ради сьогоднішнього ранку. Ви ж дивіться, яке свято! Зараз сонце зійде. Елізо! Ну, тут, прилюдно, одверто, з усієї сили. Поцілуйте. Дайте доказ усім1 Ви дивіться — на вас і на Руді всі вже дивляться Ану!
Доктор Рудольф знову повертається до Страховища, почервонілий, смішний, засоромлений, сердитий і милий.
— Трудо, я вас дуже прошу... Не треба.
Але тут раптом червона, палаюча розтріпаними пасмами голова Елізи швидко повертається, скидає чудними серйозними очима вгору на Труду, перестрибує ними на звернені до них голови цікавих, нахиляється, дві руки її беруть руку Рудольфа й підносять до її уст. Рука Рудольфа злякано, замішано шарпається, але уста Елізині притиснулись до неї довгим поцілунком і тримають. Потім червона голова підводиться й знову дивиться на юрбу й на затихле, не то вражене, не то пройняте поштивістю лице Труди.
А яо юрбі спочатку шарудить шепіт: «Рудольф Штор... Рудольф Штор, Рудольф Штор!», потім переходить у гомін, лиця повертаються до авто, наставляючи в одну точку біноклі очей, не відриваються, тягнуться. І коли червона голова перед ними схиляється до руки й застигає в поцілунку, очі юрби застигають так само, як Трудиш. А коли червона голова підводиться й обводить лиця серйозним і сяючим поглядом, вони здригаються одним рухом і вибухають.
— Слава Рудольфові Шторові! Слава Рудольфові Шторовії Слава! А-а! А-а!)
Крик помалу, зигзагами, як по запаленому шнурку, перебігає всією площею, запалює всі голови, здіймаь величезний вибух оплесків, вигуків, натовпу.
Рудольф Штор уже стоїть на ногах і киває головою на всі боки. А всередині прикушує посмішку: ідола спіймано! Потік тіл підхоплює ідола разом з авто і везе його тріумфальним походом.
Із-за будинків на сиво-молочні хмарини, на пухкі кучері землі тепло лягають рожево-золоті благословляючі пальці Великої Матері.
Берлін — 1922. Равен — 1924.
Кінець


340


341

читати