Завантажити

щось сказати, але не встигає: японці, негр, якісь інші темні обличчя пропихаються між ними, оточують Мертенса й індуса й сердито, схвильовано вимагають сказати, що ж їм робити. Не можуть же всі до підземних ходів І взагалі треба розробити детальніше план. А коли через підземні ходи неможливо? Що тоді?
— Стягати всі, які є, сили до палацу! Взяти центр! Робити над палацом демонстрації, притягати до себе увагу, постягати з палацу в повітря й лоза палац усю варту. Зайняти в повітрі всі підступи до палацу.
— Але наші вогні? Які наші вогні?
— Жовто-зелені. Вогні Сонячної машини!
— Панове! Нема часу на деталі! По дорозі обговоримо
— Панове! Не робити в місті зайвої тривоги Не викликати настороженості противника.
— Але треба попередити інші салони!
— Швидше, швидше!
Метання тіл, судорожні стиски рук, одверті болючі доцілунки, чогось шукання, скрики, здоровенний чорний кулак у іповітрі.
— Всі невійськові — попереджати салони, попереджати всякого військового на вулицях, в будинках Швидше, панове, швидше!
Еліза хапає за одну руку доктора Рудольфа, за другу — Труду, що, нарешті, протискається до неї, й тягне обох до виходу швидше, швидше попереджати
— Елізо! Елізо!.. Ради бога, як це, Елізо?
— Потім, потім, Трудонько! Там, по дорозі! Швидше! В нас є авто?
— Є.
— Віддайте іншим і їдьте з нами! Швидше!
В саду в пітьмі чути бурхливий, змішаний із різнотонних голосів гомін — то військові радяться Ах, що та Труда там так довго! Зелено-жовтою смугою розрізується тьма над садом, і смуга прожогом летить угору, гягнучи за собою темну масу літака Друга ракета світла, з темною довгастою ґулею літака За ними третя
Отак би звитися в небо! Ах, що ж та Труда!
А він сидигь на старому місці, все такий самий затихлий, все так само несміло плечем шукаючи відповіді її тіла. І її плече м'яко й сильно відповідає. І більше нічого не треба, ніяких слів, мов, навіть мови очей.
Аж ось нарешті летить миле Страховище. Прожогом вилітає на авто, обнімає за шию Елізу, бурно цілує в лице, чоло, волосся.
— Елізо?! Це ж... Це ж... Значить, це Руді?! Руді?!
Еліза підводить до неї вгору вогкі великі сміхотливі очі.
— Та ви не Еліза! Я дивилась і не могла пізнати. Руді, в мене голова крутиться!
Руді ж теж мовчить, і його очі теж чудно й вогко блищать під світлом ліхтарів.
Авто злегка шарпається, і Труда падає на сидіння.
— Трудо, ви показуйте дорогу. Просто? Назад?
— Просто, просто!
Труда не може сама сидіти ззаду. Вона схоплюється й примощується збоку, тримаючись за плече Руді — так їй видно принаймні хоч профіль Елізи. Але не встигає вмоститись, як ізнову схоплюється й хапає Елізу за руку.
— Стоп, стоп! Макс! Максе! Максе!
На тротуарі помалу розвезеними кроками посувається висока постать. Зачувши крик, вона здивовано зупиняється й придивляється до авто
— Ну, Максе! Що ж ви стоїте? Швидше!
Але, підійшовши вже до самого авто, Макс ізнову зупиняється — поруч із Руді при стерні сидить простоволоса, розкудовчена принцеса Еліза! Дивиться при цьому на нього й чудно, не то збентежено, не то лукаво, посміхається. І Руді мовчить І Труда тріумфуюче стоїть і жде. Невже?!
Але Труда перехиляється до нього, хапає обома руками за плечі й тягне до авто:
— Швидше, швидше, нема часу.
В авто ж хапає за голову й несамовито, збожеволіло цілує. Авто знову шарпається, здіймає вітер і летить вулицею, ковтаючи все, що жене назустріч.
Макс ошелешено напівлежить і дивиться в нахилене над ним лице Труди. Воно труситься від гону авто, киває кучерями, хилитається то сюди, то туди й хапливо, гарячкове сипле на нього такими словами, від яких ошелешеність іще дужче налягає на тіло Цілий вулкан подій за кілька годин.
— А тепер ми мусимо попередити всі салони, всіх військових, яких зустрінемо. А Мертенс, Максе, Мертенс! Він — герой! Максе, а Еліза?! Я нічого не розумію Абсолютно нічого! Максе, як це могло?! Якби ти бачив її! А Руді, Руді?! Максе! Ти що-небудь розумієш?!
Макс раптом бурно скидається, хапає голову Труди, переломлює назад і надушує довгим поцілунком — він розуміє.
Труда вигинається, відштовхується руками, крутить головою й нарешті затихає І як затихає, Макс випускає її й відкидається назад. А авто жене, цмокає, вищить шинами; вітер, як кінським волосом, тягне по лиці; гривасто витяглось пасмо волосся з голови Елізи.
— Максе, ви збожеволіли?!
— Може, і збожеволів. І що тут дивного було б?
— Максе, але що буде? Що буде?
— Чорт його знає!
— Ти думаєш, вони візьмуть палац? Я не вірю. Вони всі такі розхристані, ошелешені І в ті підземні ходи я не вірю. Максе, треба закопуватися глибоко в землю, під льохи навіть. Тоді світло й газ не дістануть Китаєць казав. Але куди ж ми заїхали?! Елізо, Елізо! Праворуч! Назад!
Еліза злякано зупиняє машину и озирається до Труди.
— Назад! Ми проїхали.
Авто завертає назад, шарпається і знову летить. Еліза ж знову

читати