Електронна бібліотека/Проза

Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Завантажити

потвори одна за одною вгору спіраллю зеленої гори. І гуд гніву, і гуркіт сміху, і крики огиди хилитають, бурлять морем голів.
От вони всі вже непорушно стоять суцільним обмотаним круг верхів'я гори ланцюгом. Моторошно випинаються на тлі неба обриси постатей. Та-та-та-ті-і! Ті-та-та-та а!
«Браття! От та банда, що з пелюшок людськості краде, грабує її щастя. От ті вічні сили, що стоять на воротях раю, на межі обіцяної землі. Хмарним законом жили вони в наших душах, умовляючи в нас віру в їхню незламність, неминучість, вічність, непоборність, ламаючи нашу волю, викохуючи зневір'я, розкладаючи нас і пануючи над нами.
Але, браття! Дивіться на гору! Дивіться на зелену сонячну гору, браття».
А золоті руки помалу з грізним спокоєм обіймають дикий хаос сплетених закривавлених тіл — здіймають угору, показують сонцю, хмарам, лопочучій, ревучій масі внизу й жбурляють в огонь Сонячної машини. І знову хмара диму и полум'я шугає вгору, знову бурею радості шепотить людське море внизу.
І одна за одною ковтає золота соячна башта потвори під гуркіт і безустанний плескіт мільйонів рук.
І це так грандіозно, це сповнює таким захватом, що Труда більше не може— вона мусить зараз же бачити Макса. Мусить за всяку ціну, хоч би там усі сторожі ангару стали їй на дорозі, хоч би їй довелося просвердлити своїм тілом утроє товстішу й густішу масу тіл.
Кучері розтріпалися, лице пашить, у вухах ляскіт криків, оплесків, вигуків.
— Ради бога, пропустіть! Мені дуже треба! Тріпочуча гуща тіл неохоче, неуважно розсувається Труда щораз ближче й ближче просувається до ангару, до величезних куліс, з яких випущено недавніх акторів, від яких стоїть димок над горою й грізний, страшний, надприродний гул і гуркіт людського моря. Але височенні ворота щільно, глухо замкнені, і при воротях — молода, напівгола жилава постать сторожа.
— Ради бога, громадянине, мені треба на хвилинку Макса Штора. Макса Штора мені іреба.
— Макс Шюр .зайнятий. Не можна.
— Голубчику, я ж сама ще вчора тут працювала. Я — жінка Макса Штора Ну, на хвилиночку, голубчику. На крихітну, крихітну. Я зараз же вийду. Ій-богу, вийду. Ну, господи, як це нудно!
Але ворота злегка відчиняються — і, господи, яке щастя, сам Макс, наче вчувши її голос, заклопотано виходить.
— А, Труда? Ти як? Чого?
Трудина рука обплітається круг руки Макса, прилипає, стягує тіло до тіла.
— Масі! Масі! Як прекрасно! Ну, бачиш, бачиш?
Але Масі заклопотано поспішає далі, задирає голову догори, сердито хмурить брови. І раптом вибухає:
— Ну йолопи, йолопи й більш нічого! Що з ними робити!
— Що таке, Максе?! Що?!
— Скільки ж разів на репетиціях казав: не розтягати фігури таким ланцюгом. Не затягати темпу. Раз, два, три! І кінець! Ну коли, ну коли вони їх постягують?
— Ну, Масі, дурниця! Все так знаменито, чудово проходить, що...
— Ах, чудово! Випустили Мораль, а рупор смалить: «От Самогубство». В Лицемірства рука відірвалась. Казав Зандерові, що невідмінно відірветься. Ну, а так загалом гарно? Справді?
— Чудово, Максе! Грандіозно!
— Робить враження!
— Колосальне. Знаєш, Максе оі навіть я сьогодні якось страшно виразно почула себе вільною. Ми вільні, Максе! Ми, дійсно, вільні! Максе, я вся дрижу. По мені проходить такий мороз, що хочеться страшно, дико закричати. Весь, увесь Берлін тут! Ти дивись, там далеко-далеко на дахах люди. Всі вулиці позапруджувані народом І наші ж тут, Максе, — я привезла. Мама, мама Штор, батько. Тільки тато Штор не поїхав. Нізащо. Навіть принцеса з графом Адольфом приїхали. Він же — нізащо. Сидить сам на весь дім і читає Біблію.
Але Макс раптом із жахом вириває руку, повертається й летить назад.
— Максе! Що таке?!
— Телеграму! Телеграму! Вони забудуть, переплутають! Труда заплутується серед тіл, одстає й зупиняється. Тепер уже безнадійно шукати. На гору до Руді пробратись нема можливості, до своїх, до авто — і думати нема чого. Ірма, Шпіндлери, Душнер десь потонули в гущі. А плескіт, а крик здіймають бажання теж кричати, теж простягати руки понад плечима передніх і бити ними одна об одну до дольок
— Славаї Слава! Слава Сонячній машині! Слава!
В лопотіння крил, у гуд, у велетенський крик устромляються пронизуваті металічні ляпаючі стьожки трубних криків Як од велетенських хвиль, що обсувають пісок і каміння з берега в море, полем просувається шипіння:
«Тш! Тш-ш!»
Труда задирає голову. Ага, тепер має бути Благословення Землі.
Останні клаптики диму розтали над зубцями Сонячної машини Чиста зеленава синявість неба широко розгорнулась, розсунулась.
І от помалу, велично з за трону золотого підводигься й росте в блакить жіноча голова, погім плечі, груди, все тіло, колосальне, обвите гірляндами квітів і зелені. Насичене благосною силою, осяяне усміхом мудрої вибачливості, прорізане зморшками вічності лице злегка нахилене донизу, до застиглого ряботіння голів. Руки простягнені вперед таким теплим утихомирюючим рухом, що, здається, хмари

Останні події

19.12.2024|11:01
Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
19.12.2024|07:49
Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
18.12.2024|13:16
Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
17.12.2024|19:44
Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
17.12.2024|19:09
Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
10.12.2024|18:36
День народження Видавництва Старого Лева
10.12.2024|10:44
На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
10.12.2024|10:38
Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу
10.12.2024|10:35
Ретроспективні фільми «7 психопатів», «Орландо» і «Володарі часу» покажуть узимку в кінотеатрах України
10.12.2024|10:30
У Києві презентують книжку “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”


Партнери