Завантажити

рівно обрізаним серпанком укриває голови, вже видно масу крил і тулубів апаратів, спереду менших, далі більших, а ще далі величезних левіафанів. Глухий рівний шум, як од дощу, сиплеться згори на голови.
— Азіатська армія!
— Негри!
— Окупація!
— Жовто-чорне військо!
— Рятуймося!
— Спокій, громадяни! Ради бога, спокій! Тут діти, жінки!
Але де може бути мова про спокій серед листя лісу, на який налетіла буря — воно тріпочеться, рветься, гойдається скаженими вимахами, не маючи сили вирватись, прикуте своєю масою до одного місця.
Аж ось гримить громовий голос рупорів од краю до краю поля!
— Громадяни! Заховуйте порядок! Розходьтеся без паніки! Найвища Раїа Вільної Спілки сьогодні сповістить вас екранами про все. Порядок, громадяни!
Металічний велетенський голос своєю силою втишує хвилювання листя. Звернувши очі вгору на мовчазно шипучу хмару, напружено чогось ждучи від неї, усією стихією прагнучи вирватися з-під неї під захист будівель, збита маса голів помалу сунеться, видушується потоками у вулиці.
І вмить ізгори з-під хобота страховища вибухає страшенний гуркіт вистрілу.
Море голів здригається, як од підземного вдару, жаху, і за ним здіймається такий ураган паніки, що принцеса Еліза інстинктивно втягує голову в плечі й згинається. Але в той самий мент якась сила підхоплює її, графа Адольфа, екіпаж, коня й морем несе кудись. Іззаду, з боків на екіпаж натискають тіла, налягають на плечі, на голову, ступають ногами на коліна. Принцесу Елізу зсунуто з сидіння на дно екіпажу скрючену, поламану, завалену тілами. Чийсь чобіт наступив на шию й душить до землі, топчеться, ламає шию. Екіпаж гойдається, часом наїжджає на щось м'яке, підгецує, хилитається, от-от перекинеться. В жахно-розгорнених очах принцеси крізь ноги часом мигне картина потопаючих покрючених пальців, божевільних очей, хижо вискалених зубів, закривавлених шматкю облич. І весь час дикий, звірячий, несамовитий гуд криків, стогонів, зойків, благань, прокльонів, гарчання.
І знову вибух ізгори. І новий вибух урагану жаху. Екіпаж, як по поламаному м'якому мосту, скаче по тілах, перехиляючись то в один, то в другий бік. Нога з шиї зривається на груди Елізи, совається, топче, на голову налягає коліно й при гинає додолу. Дихати нема чим. Усе зникає.
Коли принцеса розплющує очі, на ній уже немає тіл. Граф Адольф обома руками тягне її догори, взявши її під пахви. Принцеса, трудно підвівшись, сідає на своє місце. На плечі сукня розідрана й оголено біло-злотисте тіло. Од виска по щоці йде кривава смуга — зідрана шкіра. Кінчик носа синювато-блідий. Граф Адольф витирає рукою піт із чола й знову дивиться вздовж вулиці. Вулицею жене скажений потік тіл, ули ваючись у двері будинків. А в перспективі вулиці далеко да леко видно край святочного поля. І якраз шматок горн з крихітними фігурками трону Сонячної машини. Тої самої Сонячної машини, що так гордо палила тіні минулого. А в небі не тінь Минулого, а грізна, велична реальність Дійсності.
***
Розметеним ураганом листям несуться вулицями учасники великого свята. Голови їхні час од часу задираються до неба, затримуючи задиханий біг, і шукають: над Берліном, як велетенські орли-падлоїди над трупом, кружляє зграя літаків. Од них, як пір'я розшматованої здобичі, безперестану сиплються на землю папірці, зигзагами, кокетливо спадаючи в колодязі' вулиць. Одні тікають од них, другі підхоплюють і жадно читають.
Граф Адольф зупиняє коня й зістрибує, ловить два папірці й подає один із них принцесі Елізі, а сам читає другий.
Принцеса Еліза, притримуючи лівою рукою роздерту на правому плечі сукню, мляво бере папірець і водить по ньому важкими, немов знеможеними очима.
«Громадяни Берліна!
Братні народи Сходу з чуттям глибокого жалю й болю довідалися про нещастя, що спало на половину спільної всім нам землі, про ту хоробу, яку принесла з собою всім народам Заходу так звана Сонячна машина. Поспішаючи на поміч західним братам, Союз Держав Сходу вислав до Європи й Америки експедиції для врятування населення від загибелі.
Виконуючи волю мого уряду, я, головний комендант експедиції до Німеччини, оповіщаю громадянам Берліна:
Боротьба з епідемією Сонячної машини, що несе з собою божевілля, хороби, руїну цивілізації й вимирання людства, шовинна провадитися рішуче, швидко й радикально.
В інтересах цієї боротьби всю Німеччину, а надто округи Берліна оголошується на стані військової окупації.
Округа Берліна радіусом на двадцять кілометрів оточується світляним кордоном. Ні одна людина не сміє й не може вийти за цеп кордон, усяка спроба потягне за собою неминучу смерть неслухняного, як тільки він увійде в смугу смертоносного світла.
В Берліні встановлюється Тимчасовий Уряд, призначений мною.
Всі громадяни повинні слухатися й підлягати його розпорядкам безоглядно. Найменший непослух каратиметься смертю.
Увесь державний, політичний, економічний, правовий і культа ріши устрій, зруйнийгіний епідемією,

читати