Електронна бібліотека/Проза
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
починаючи від чорно-срібного й кінчаючи рудо-мідними
Труда швидко припинає двоколесо до куща й хапає грудку мокрої землі з металічним слідом од лопати; Макс зараз же понуро, трагічно схрещує закочені волосаті руки на грудях і підставляє всього себе під удари. Він готовий прийняти все, що прекрасній дамі різнометалевих лицарів завгодно буде з ним зробити.
— Ви — недобрий. І злий. Не хочу з вами мати діла. Я до вас у страшно важній справі, а ви...
— Я готовий до всяких послуг.
— Ви готові тільки лежати й посвистувати. От бачите, що це таке! Га!
Труда підносить трошки вгору ногу й показує черевика. -Маленький, давно-давно нечищений, подряпаний, такий бід ненький, він на смерть поранений- підошва геть-чисто відірвалась, обвисла — і черевичок роззявив рота, показуючи білий обтягнений навколо язичок.
— Фі, фі, фі-і! Каюк. Ну, що ж, стільки різнометалевих лицарів, та не можуть полагодити одного черевичка?
— Ах, вони полагодять! Собі не вміють. Та й не в тому річ. Руді! Ідіть сюди! Швидше!
— Але ж Руді хімік, а не швець, дозвольте вам нагадати. І не лицар.
Труда раптом пильно мовчки дивиться на Макса і, зітхнувши, знизує плечима.
— І я не лицар, на жаль.
— Ну, як до кого. Руді! Я в дуже важній справі. Це нарешті стає вже зовсім безглуздя; в Берліні живе кілька мільйонів здорових ледарів, а ми мусимо ходити в подертих черевиках. Ви подивіться .. Ну? Це — остання моя пара. А ми хочемо організувати театр. Ну, куди ж тут театр, коли черевиків нема, сукні подерті, електрики нема, води нема, в театрах од канонади всі шибки повибивані. Страшно безглуздо, нарешті. Що ж, так і будемо ми, як вівці, жити?
Макс із жахом підіймає руку, робить круглі очі, відсахується назад.
— Боже мій! Що я чую?! Руді? Що ми чуємо?!
— Максе, ви нічого не розумієте.
— Цілком із вами згоджуюсь: нічогісінько не розумію.
— Охоче вірю Але ви. Руді, розумієте! Правда?
Руді (такий смішний, незвичайний із своєю каштановою борідкою й вусами, в яких поховалися ниточки уст) знизує плечима.
— Я розумію, але що ж можна зробити!
— Що??
Труда стріпує чорно-синіми кучерями:
— Засвітити електрику, пустити воду, повставляти шибки, полагодити черевики, пошити сукні.
Макс засуває руки в кишені й дивиться в небо, як курка, одним оком.
— Нічого собі програмочка. А хто ж то зробить? Лицарі!
— Ой Максе, ви сьогодні страшенно... Ну, нічого, нехай! Хто зробить? Ось хто: ви. Руді, я, лицарі, мільйони отих ледарів. Та що, справді, не можна води пустити? Не сором! Та я сама зберу вам тисячі охочих зараз же їхати по вугіль. Вся ж справа у вугіллі? Максе, ви не посміхайтесь, не судіть по собі. І якби ви не були таким тюхтієм і не валялись у себе на канапі, а балакали з людьми, ви б і самі це побачили. І зовсім не того, що хочуть старих порядків. Ого, вибачте. А просто хочеться робити, ну, от, хочеться й більше нічого! Або, як каже людина Шпіндлер, «перевага інтеграції над дез... де-зин-те-грацією». Просто нема куди сил дівати. Ну, від радості, від щастя, від... від волі хочуть робити. Ви цього не розумієте, правда! Будь ласка. Руді, а ви теж не розумієте?
— Я розумію, але...
— Руді все розуміє, але на все в нього є «але».
— Максе, почекайте. «Але», Руді?
— Але... при чому ж я тут?
Труда знизує плечима.
— Господи боже: і всі вони, всі мужчини говорять те саме: «при чому ж тут я» Сонячна машина — ваша?
— Ну, моя. Цебто...
— Ну, так чого ж іще треба? Хто ж більше тут при чому, як не ви? Розуміється, ви насамперед. А потім Макс, Шпіндлер, увесь Інарак, потім Комітет Сонячної машини. Де вони всі? Ну, де! Що роблять? Соромі Що робить Макс? Мавзолеї копає. Ах, надзвичайно важна робота. Руді, ви повинні видати відозву. Власне ви, доктор Рудольф Штор. Розумієте? Чекайте, я обдумала весь план. Ви видаєте відозву. Ні, не так. Ми організуємо страшенну пропаганду. Розшукаємо всіх іна-ракістів, соціалістів, анархістів.
— Де ж ви їх знайдете?
— Знайдемо! Ну, господи, розуміється, коли так од самого початку скептично ставитись, то, звичайно, нічого не вийде.
Макс зітхає й знову дивиться вгору.
— Хоч як ставитись, однаково нічого не вийде. Ради того, щоб нудьгуючі артистки (геніальні, звичайно) могли заграти в театрі, навряд чи.
— І зовсім не для того, щоб артистки! А просто самі люди хочуть.
— Так чого ж не роблять?
— Бо ніхто не штовхне. Нема проводу. От через що. А правда. Руді, Макс страшеяно подібний тепер до ассірійця! Вам дуже до лиця ваша борідка, Максе. Ну, це між іншим. Так, Руді, давайте! Га? Ну, спробуємо.
Макс із посмішкою бере лопату і зсуває ногою налиплу землю.
— От страшенно хочеться перед лицарями виступити на сцені!
Труда круто повертається до Макса, спалахує, хоче щось сказати, але так само круто одвертається й швидко йде у глиб саду.
Ассірійське лице Макса ніяковіє.
— От тобі й маєш! Трудо! Що ж я такого сказав? Трудо!
По-хлоп'ячому похитуючи
Останні події
- 23.12.2024|20:38Вийшов друком другий том духовних записок Ігоря Павлюка
- 23.12.2024|18:24У ВСЛ виходить новий роман Євгенії Кузнєцової «Вівці цілі»
- 19.12.2024|11:01Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 19.12.2024|07:49Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу