Завантажити

ф о (незадоволено). Е, я не хочу грати, як так.
К а р д и н а л. То найкраще, дитинко, давай сюди гроші. То не наша гра.
М у л е н (до Рити). Ну? (Випиває склянку вина).
Р и т а (встає. Глухо). Уже вісім? Більше ніхто не хоче грати?.. Ну, розуміється. Значить, зараз кінець?
Ну!.. Знаєте що, Мулене: або квит на все, або... кінець грі і... всьому. Хочете?
М у л е н (хвилюючись). На все квит чи тільки на поцілунки?
Рита. Ха-ха-хаї І тут торгується. Ні, за рукавички, що ви сьогодні купили, я вам зостанусь винна п'ять франків! Кінець або так, або так! Ну?
М у л е н. Добре. На червоного короля?
Р и т а. На червоного короля!
М у л е н (здушено). Одчиняю колоду. Раз-два. Раз-два.
К о р н і й. Стійте. (Дуже хвилюється, хрипло). Ні, нічого... здавайте!
Р и т а. Що ти хотів? Що ти хотів? Чекайте, Мулене! Що ж ти хотів, говори скоріше! Ну? Ну, що? Ну, говори ж, ти!
К о р н і й. Нічого, далі...
Р и т а (дико). А-а! Ну, так далі, Мулене, далі, швидше кидай подлого червоного дурня! Швидше ж, ну!.. Руки дрижать, — теж мужчина!
М у л е н (трясучись весь). Раз-два. Раз-два. (Всі напружено слідкують).
Р и т а. Швидше! Швидше!
М у л е н. Червоний король! Побитий!
Р и т а (тихо опускаючись на стілець). Ну, от і кінець. Побитий. (Заплющує очі й сидить як мертва). Тепер кінець.
К о р н і й (хрипло, голосно). Ну, а тепер весь квит на моє полотно... На полотно. Ну?
М у л е н (розтеряно). На полотно?
Рита хутко підіймається й напружено застигає.
К о р н і й. Так, на моє полотно. Не варте?.. Програю, ваше полотно і... Чорна Пантера. Виграю... моє полотно... і... Чорна Пантера.
Р и т а (гордо). Чорна Пантера не програється! Я йду за Муленом. Ходім!
К о р н і й (тихо). Я не скінчив же... Я хотів сказати: « і Чорна Пантера буде вільною». Вона може й тоді піти з Муленом. (До Мулена). Ну? (Мулен вагається).
С н і ж и н к а (обурено). О, крамар паскудний! Та грайте ж!
М у л е н (з кривою посмішкою). Добре! На що ставите?
К о р н і й. На жирову кралю.
С а ф о. Ой, не треба, вона програє!
К о р н і й. Здавайте.
М у л е н (дрижачим голосом). Одчиняю колоду. Раз-два... Раз-два... Раз-два...
Довго рахує. Видно, як Рита дрижить і жадно слідкує за картами;
Корній стиснув кулак, стоїть непорушне; Сніжинка глибоко зітхає.
М у л е н. Жирова краля... (Убитим голосом). Взяла...
Випускає карти й криво-жалко посміхається до всіх. Всі глибоко зітхають.
К о р н і й. Полотно моє... А Чорна Пантера вільна... (До неї). Хочеш додому?
Рита мовчки йде до вішалки, одягається.
С н і ж и н к а (в захваті і схвильовано стискуючи руку Корнію). Ви гарні, Медведю. Те правда, що я вам говорила. Чуєте? Янсоне, платіть, ходімте! (Хутко виходить).
Р и т а (підходить до Мулена, тихо). Простіть, Мулене, я все верну вам, що позичила... Простіть, що дала вам неприємності... (До всіх). До побачення. (Корнію, не дивлячись на нього, несміла). Можна взяти тебе за руку? У мене ноги дрижать.
К о р н і й (беручи її під руку). Ми поїдемо... Гарсон, я завтра прийду заплатити... (Гарсон мовчки уклоняється).
Корній і Рита помалу виходять. Всі проводжають їх мовчазними серйозними поглядами.
З а в і с а
ДІЯ ТРЕТЯ
Декорація першої дії.
К о р н і й сам в пальті ходить по ательє, сильно зачісуючи пальцями волосся назад і, видно, глибоко й тяжко про щось думаючи. Зліва хутко виходить Рита, теж в пальті, але без капелюха, несе на руках дитину. За нею Г а н н а С е м е н і в н а, яка, витираючи сльози, неспокійно говорить.
Г а н н а С е м е н і в н а. Ритонько! Ну, навіщо ви його сюди? Тут холодно. І сонний він...
Р и т а. Нічого, мамо, нічого. Тут видніше, я хочу роздивитись його. Я ж хочу побачити його як слід, (Кладе на канапу, сама стає навколішки, хапливо розмотує). Ну, покажись своїй мамі, покажись своїй гидкій мамі. Кинула тебе, кинула, погана... О, муко моя рідна!.. Ну, який же ти став? Який?.. Господи! Як же схуд він! О, Боже! Та що ви з ним зробили?
Г а н н а С е м е н і в н а. Ритонько, Ритонько... Нічого не робили... То вам так здається... Йому лучче навіть стало.
Р и т а. «Лучче"?! Та подивіться ж на очі його! В них смерть!.. Боже мій!
Г а н н а С е м е н і в н а.Та Господь з вами, дитино, що то ви таке говорите! А хай Бог милує од таких слів.. Що ви, справді? Дитина навіть не плакала... Тиха, як янгол. От ще таке...
Р и т а (раптом). Сніжинка сьогодні ввечері була тут? І він сміявся до неї?
Г а н н а С е м е н і в н а. Яка Сніжинка? Ніякої Сніжинки тут не було.
Р и т а. Ага. Значить... (До дитини). А я думала, що Лесика мого вже одняли... Одняли кров мого серця. Лесю, Лесюню, Лесику мій, який же ти став! Як же тихо ти посміхаєшся... Чого ти так посміхаєшся страшно, дитино моя, життя моє? Лесику! Мама?.. Пізнав. Пізнав маму? Пізнав свою кров. (Дико, жагуче, несамовито починає цілувати личко дитини, ніжки, ковдру, якою замотано Лесика). О, моє єдине щастя, єдине сонце, моя радість, біль мій солодкий, пекучий. Лесику! Лесю! Лесику! Посміхнись до мами, ось прийшла до тебе. Мама не

читати