Завантажити

сам, як ти нас усіх мучиш! За що? Що ми тобі зробили? Що любимо тебе, що... Ой, Нію, Медведю мій прекрасний, а ж люблю тебе так, що в той день помру, як побачу, що ти не хочеш більш мене. Скільки я перемучилась за ці дні. О, Боже! І знаєш, що рішила? Знаєш? Що я вб'ю тебе, Лесика і себе! Я не можу жити без вас... Я не знаю, кого я більше люблю, тебе чи Лесика, але знаю, що без половини серця жити не можу, Нію! Хай ці інстинкти дикі, сліпі — я не можу... От і знай це... Ну, обніми ж мене, обніми, пригорни, я так змучилась за тобою, так витягнулось все серце до тебе і до... до дитини нашої...
К о р н і й (зворушений, обіймаючи, сильно пригортає до себе). Рито моя. Рито моя...
Р и т а. Твоя, твоя, милий, вся твоя. Ми всі трое — одно... Пам'ятаєш у Кіплінга? Пам'ятаєш: «ми всі троє —.одно"[24]? І от нас троє, і ми всі одно... (Десь чується тиха приглушена гра на скрипці). Хто то грає?
[24] Вислів одного з героїв твору англійського письменника Д. Р. Кіплінга «Книга джунглів» (1894).
Ах, то італьянець-композитор...
К о р н і й. Як гарно грає...
Р и т а. Він грає нам... Правда?.. Як у нас будуть гроші, мв купимо піаніно, і я буду тобі грати... Ти будеш малювати, а я гратиму тобі. Пам'ятаєш, ти казав, що тобі найкраще пишеться під музику. І Лесик буде тут, тобі щіточки й фарби подавати... А я всю душу виграватиму тобі, а ти візьмеш її в свою душу і з неї передаси на полотно. І ми разом будемо творити, всі троє, бо ми «всі трое — одно». Правда? Правда?
К о р н і й. Правда... Лесик спати хоче, дивись, оченята які стомлені...
Р и т а. Зараз, зараз... Втомлені, втомлені оченятка мої, втомлені бідні мої, пелюсточки мої бліді, ніжні... Зараз спатоньки... О, дитино, яка ж ти стала! Ой, яка ж ти стала, бідна моя! (Схиляється і з скорбною любов'ю дивиться на сина).
Корній, наче вкопаний, впивається в них очима. Входить Г а н н а С е м е н і в н а, тихо підходить, пильно подивляючись на обох.
Р и т а (несвідомо, поринувши вся в скорб, задумливо шепоче). Дитино... Бліда... Стомлена зірка моя...
Корній, ніби боячись злякати, спугнути, тихо, обережно підводиться і, не зводячи а них очей, хоче йти до полотна.
Р и т а (повернувшись до нього). Нію, дивись...
К о р н і й (хапливо, з ляком). Рито, Рито, не говори, не ворушся, стій так... Хвилиночку, ради Бога!
Р и т а (здивовано). Що ти? (Зрозумівши). Ага, ну, добре... Може, стати там?
К о р н і й. Ні-ні-ні... Стій так... Мамо, одійдіть! А може, справді, сюди... Я тільки одну рисочку... (Хапається, хвилюється).
Г а н н а С е м е н і в н а. Ну, от, уже напало... Господи!
Р и т а (злякано). Мамо, мамо, не треба, ради Бога!
Г а н н а С е м е н і в н а (стискує плечима). Дитина ж спати хоче. Що ви мучите її?
К о р н і й. Мамо! Ради Бога... Ну, що це таке? Сюди, Рито. Клади на стілець сюди, так. Сама сідай. Одну хвилиночку... Одну рисочку... Її знаєш, тоді не видно було, не так, тепер... лучче. Таке страждання... Це іменно те, що треба. Це іменно вона... Схились, трошки піднімись, так... Тепер... дивись. Трохи не так... Ні-ні, нічого. Видно, видно... (Вдивляється зблизька). Так-так... Воно. Воно...
Г а н н а С е м е н і в н а (стискує плечима). Радіє, що воно... «Рисочка». Та ти в душу подивись, там ще більша мука. Радіє! Господи!
К о р н і й (одмахується). А, мамо! Трошки вище ще. Рито. От так... Лесика... трошечки от так... Ах, шкода, що не день. У нього тепер чудова блідість...
Г а н н а С е м е н і в н а (все більш і більш вражена). « Чудова блідість «!
Р и т а. Мамо! Я вас молю, ради Бога, мовчіть, я ж вас просила... Ну, зробіть це для мене.
Г а н н а С е м е н і в н а. Та як же я. Господи, можу мовчати?! Та я дерево, чи що? Мучать дитину і радіють, що «чудова блідість». Та я ж ще не зовсім здуріла, прости Господи! «Рисочка»... Радіє, що рисочка страждання... Та що ж це таке? «Чудова блідість». Та задушіть дитину, іще краща буде...
К о р н і й (не чуючи, підбігає до полотна, знімає його, вдивляється, з одчаєм). Не так! Не те... А, Боже!.. У тебе не було. Рито, цього, що тепер. Не було...
Г а н н а С е м е ні в н а.А ще б пак! Ти б ще більше помучив, ще б не те було... Ну, їй — богу, подуріли, чи що?! Та дитину захолодите!
Р и т а. Мамо, я вас молю!
К орній. Рито, Рито... не ворушся, спокійніше, ввійди в себе... (Хапає палітру, мішає фарби, гарячково пише). Ах, якби день! Ти завтра сядеш трохи далі... Трохи далі. Завтра тіні... А сьогодні... тільки це, тільки тут, ось-ось... Ні-ні. Рито, ради Бога!..
Дитина слабо починає плакати.
Г а н н а С е м е н і в н а (схоплюється, підбігає й бере Лесика з стільця). Годі! Що це таке?
Р и т а (теж нахиляється до дитини). Лесику, Лесику!
К о р н і й (люто). Мамо! Одійдіть, я вас прошу! Покладіть дитину, покладіть, я вам кажу!
Г а н н а С е м е н і в н а. Ти сказився? Дитина змерзла, плаче.
К о р н і й. Хай мерзне, плаче, покладіть!
Г а н н а С е м е н і в н а. Не покладу! Що я, така божевільна, як ти? Що це таке? Тобі оті «рисочки« на рядні дорогші, ніж отут на лиці?

читати