Завантажити

дасть тебе нікому, мама безумна, але мама серце своє вирве для тебе... Лесику, Лесику!.. (Припадає до нього з судорожною, жадливою любов'ю).
Г а н н а С е м е н і в н а (підходячи до Корнія, що все ходив по хаті). Сину, роздягнися... Та чого ти такий?
К о р н і й (машинально роздягаючись). Нічого, мамо... Все добре. Годі... Бог з ним...
Р и т а Корнію! Іди сюди.
Корній підходить.
Р и т а (любовно, несміла). Подивись, зовсім твоє чола.. Навіть волосики так закручуються... Бачиш?
Корній киває головою і з тихою сумно-любовною посмішкою дивиться ва сина.
Р и т а. А ще через рік буде вилитий тато. Сядь тут, коло нього... Дивись, як він оченятками на тебе водить... Тихий же який він став! (Зі скорб'ю). Чого ти, дитино, тиха така?! Що ти чуєш?
Г а н н а С е м е н і в н а. А, Рито, та не вигадуйте ви Бог зна чого! От напались! Раз у раз він такий тихенький...
Р и т а. Як він на тебе дивиться... Очей це зводить. (З ревністю). Лесику! Маму вже забув? Лесику!.. Ні-ні, сміється... Сміється до мами! (Починає жагуче цілувати).
К о р н і й (одводячи її голову). Обережно, Рито, ти його душиш...
Р и т а. Я?! Душу?? Я душу?? 0-о! А ти бачив, як кішка носить в зубах кошенят? Я малою завжди однімала, думала, що вона їх задушить. От так і я душу... (Припадає до сина). От так і я душу. От так і я... Ти моє кошеня... Ти моє ведмежа маленьке... Ох, у мене серце розірветься!
Г а н н а С е м е н і в н а. Буде, Рито, хай він засне... Кладіть його в колиску. Недобре. Давайте сюди...
Р и т а. Ой, ні! Я ж так давно-давно не бачила його. Я сама його закачаю. Сама, на руках своїх. Сама в колиску покладу, сама нічку просиджу над ним. Сама, сама!.. Дитиночка спатоньки хоче? Моя біленька? Хоче, моя зіронька бліда? Зараз, зараз... О, бліда ж яка! Боже мій. Боже...
Г а н н а С е м е н і в н а. Та, розуміється, буде бліда в цих туманах та дощах... Тут і доросла людина без привички заслабне... Як вони тільки живуть тут, Господи? Швидше б уже вибратись звідси... (До Корнія). Синку, ти вже не гайся з картиною, продавай її швидше, господь з нею, та їдемо...
К о р н і й. Картину? Яку?
Г а н н а С е м е н і в н а.Та оту ж таки...
Р и т а (хапливо). Мамо, мамо. Не треба ж! Хай потім, не треба зараз!
Г а н н а С е м е н і в н а. Та чого ж потім? Треба ж уже...
Р и т а (хапаючи Корнія, що стає підійматись). Сиди, сиди! Мамочко, не треба... Я ж вам казала. Ідіть до себе, я хочу щось сказати Корнієві. Ідіть, мамо...
Г а н н а С е м е н і в н а (стискуючи плечима іде). Та до якої ж пори? Дитина он...
Р и т а. Мамо, мамо! Я сама, я сама...
Ганна Семенівна зітхає й виходить.
Р и т а. Чого ти такий, Нію? Чого? Ти ще не простив мені, ні?
К о р н і й. Нічого, Рито, нічого... Що ж там прощати? Нічого нема... Нічого.
Р и т а. Ні, ти якийсь став інший. Ти всю дорогу мовчав, тут мовчиш. Що ти думаєш, скажи? Скажи все, я все зроблю, ну, скажи ж...
К о р н і й. Та нічого ж, Ритонько... Нічого.. Все це якось не так. Не так все це в нас. От і все...
Р и т а. Що ж не так? Що?
К о р н і й. Ну, все oцe. Якось ненормально...
Р и т а. Що ж тут ненормального? Що я люблю свою дитину? Хіба ж ти її не любиш?
К о р н і й. Люблю... А, Рито, люблю... Тільки ми між собою. Та я не знаю... Не так все це. Не повинно так бути...
Р и т а. Що ж між нами?.. Може, ти мене вже не любиш? Ну, говори прямо! Говори.
К о р н і й. О, ні, люблю... А-а, люблю так, що... І сам не думав, що так люблю. І Лесика, і тебе. І от... От це й незрозуміле й ненормально.
Р и т а. Та що ж ненормально? Може, думаєш, я не люблю тебе? Думаєш, зрадила тобі? Це думаєш?
К о р н і й. Ні... Я вірю тобі... (Хоче встати).
Р и т а. Та куди ж ти? В чому ж річ?
К о р н і й. В чому?.. Ха, в чому. Щось ще єсть... А, Рито, тут ти мене не зрозумієш. Тут, я бачу, ти мене не зрозумієш. Ти мене не зрозумієш. І. говорить не варто... А, не варто... Ні-ні... (Хоче встати).
Р и т а (не пускаючи). Та сиди ж, Нію... Чого ж я тебе не зрозумію? Мистецтво? Так?
К о р н і й. Так, мистецтво.
Р и т а. Ну, то чом же я тебе не зрозумію? Чом? Хіба ж я тебе досі не розуміла? Хіба я не була тобі товаришем? Хіба я не боліла твоїми болями й не раділа твоїми радощами? Нію? Хіба та можеш мені дорікнути? Хіба ж я тебе не любила, не зливала своєї душі з твоєю? Нію? Мужу мій? Навіщо ж таке говорити своїй найближчій людині? Навіщо ж так безумно мучити її й себе? А дитина? Чим же вона винна? Чим її можеш докорити? Що любиш її? Але ж вона не винна за це. Ну, не люби її, викинь на вулицю, забудь, покинь...
К о р н і й. А, якби я міг викинути!
Р и т а. А ти б хотів? І мене хотів би викинути? Хотів би? Ну, викидай... І з чим же ти зостанешся? Ти будеш порожній, бо життя тільки в цьому, це єсть найлюдське. Приймеш холодну, гарну Сніжинку? Красу? Життя, Нію, не в красі, краса в житті, в любові, ось в цьому! (Показує на Лесика). Це єсть людське... Нію, Нію, ну, що ж тобою сталося, ти ж мій єдиний, чулий, добрий... Нію, як можеш ти вас так мучити, як можеш, за віщо? Ну, вдумайся

читати