Завантажити

Схаменися! Та звірі так не роблять!
К о р н і й. Мамо, ви нічого не розумієте, покладіть Лесика!
Г а н н а С е м е н і в н а. Не покладу! Вбий мене. не покладу. Я не сказилася ще, щоб морозити дитину! (До Рити). А ви, мати хороші, сидіть! Та я...
К о р н і й (підбігаючи, з мукою, дрижачи весь). Мамо, я вас благаю, на хвилиночку! Ну, покладіть Лесика, я тільки одну рисочку, тільки одну, вона найважніша... Мамо, голубко, молю вас, покладіть, не мучте ж мене, я не можу, я мушу. Мамочко! (Цілує їй руки, дрижить, хапає Лесика).
Г а н н а С е м е н і в н а. Господи! Збожеволів. Це ж божевілля! Та заспокойся... Та, сину, що з тобою?!
Р и т а (з мукою заломляючи руки). О Боже!
К о р н і й. Мамо, дорога, хороша, ну, хвилиночку, він же не плаче, тут тепло, ми затопимо грубку, мамуню, мамо, не мучте ж мене, я не можу!
Г а н н а С е м е н і в н а (вражена і злякана). Господи милостивий... Та продай ти лучче це нещастя наше!
К о р н і й. Продам, продам, сьогодні ж, завтра продам, тільки покладіть.
Г а н н а С е м е н і в н а. Що ти з ним казатимеш! Оце так так... Нате, малюйте, коли вам страждання на полотні важніші, ніж живі... Нате, робіть з ним, що хочете. (Кладе Лесика на старе місце. Милує, загортає його).
К о р н і й. Мамо, не замотуйте його, я ж нічого не бачу. Та одійдіть од його. Що ж це таке, нарешті. Боже ти мій!
Г а н н а С е м е н і в н а. Та як же не замотувать, коли тут холодно, як у льоху. Що ж ти собі думаєш, та ти ж про дитину подумай, про оцю, а не ту, хай вона тобі згорить разом з твоїм рядном!
Р и т а (тихо з мукою). Мамо, я ж вас просила, я сама все...
Г а н н а С е м е н і в н а. Та не можу ж я! Я ж людина, чи звір? Та й звір дитину свою жалує...
К о р н і й (не слухаючи, захоплюючись знов). Мамо, одступіться, ви ж заступаєте... А, Боже мій! От маєш! Рито, ти вже не так сидиш... Трошки нижче. Так... Ввійди в себе... Спокійніше... Ну, прошу ж, спокійніше.
Р и т а. Не можу, Нію...
К о р н і й (дратуючись). Та як не можеш! Ну, спокійніше будь, і вже... Ввійди в себе.
Р и т а. Не можу, Нію, ну, не можу... Прости, не сердься...
К о р н і й. В тебе зовсім не той вираз страждання. Так же не можна... Ну, дивись на Лесика...
Г а н н а С е м е н і в н а."У тебе не той вираз страждання». Так он як вони малюються, ці картини. А прокляття ж вам, коли так!
К о р н і й. Риточко, сиди тихо... сиди... Отак... Ну, хоч так уже... Ах, пропало... Ну, так хоча б...
Гарячково пише.
Лесик знов починає плакати.
Р и т а (кидаючись до нього). Лесю, Лесюню, серце моє, не плач хоч ти! Господи!
Г а н н а С е м е н і в н а (рішуче й люто). Е, що я з вами буду довго тут?! Давайте сюди дитину. (Бере Лесика). До якої ж пори це буде? Ви всю ніч його тут будете морозити? До смерті? Хочете, щоб рисочка смерті появилася? Геть! Малюй он її, а дитини я не дам! Вона беззахисна, і вступитись за неї нема кому! Геть! (Іде з ательє).
К о р н і й (з одчаєм). Мамо!..
Г а н н а С е м е н і в н а. Геть! Не дам! (Виходить).
К о р н і й (люто шпурляє щіточку). Так не можна! Так не можна! А, так не можна, нарешті! Що це таке?!
Р и т а (підходить до нього, пригортаючись). Нію... Заспокойся...
К о р и і й. Та як я можу заспокоїтись! От єсть! Тільки от-от мав схопити — і на! Так же не можна!..
Р и т а (дивлячись на полотно). Нію, його треба все одно переробляти...
К о р н і й. Для чого? От єсть! Нічого переробляти! Тільки трохи. А, Боже... якраз...
Р и т а. Воно не вдасться тобі, Нію.
К о р н і й. А, розуміється, не вдасться, як будуть з-під носа. вихоплювати... Але мусить удатись. І вдасться, я чую... я чую... от!
Р и т а. А мені здається, треба нове починати...
К о р н і й. Нове? Не скінчивши цього? Та навіщо?
Р и т а. Ти не хвилюйся, а от послухай, що я скажу. Це полотно ти продай... Чекай, любий, дай я скажу... Це полотно ти продай, ми на ці гроші виїдемо, і там на новому місці ти почнеш друге... Ми будемо всі здоровіші, спокійніші, ти краще працюватимеш.
К о р и і й. Ну, от маєш! Значить, і ти не розумієш нічого. Та мені, власне, не треба спокійніше. Власне, я бачу, що помилявся! От єсть. Я це якраз зараз побачив. У тебе не було тоді такої скорби і справжньої муки, що зараз... Я брехав, я штучно хотів утворити на полотні, коли тебе не було. Власне тепер то це і треба. Спокійніші... От єсть! Ха! Мені не треба спокою. Моя ідея спокоєм руйнується... Саме тепер, от зараз, в цю хвилину мені потрібні ви...
Р и т а. Наші муки?
К о р н і й. А так! От маєш... Це єсть іменно те, що треба... От іменно!
Р и т а. Ти б, може, навмисне муки ці зробив би, щоб намалювати? Живі муки тобі тільки як чудові рисочки?
К о р н і й. А, Рито, ти, як мама...
Р и т а. А хіба не так? Та ти ж подумай; на полотні ж ми, я, твоя жінка, і син твій. І ти радієш, що ми мучимося, бо ти можеш схопити «те, що треба«. Вдумайся сам як людина, що ти робиш?
К о р н і й. А, Рито, ти, як мама, «вдумайся, схаменися«. Ти Мене не розумієш, от і вже.
Р и т а. Так — не розумію, як ти хочеш.
К о р н і й.

читати