Завантажити

в мені.
Р и т а. Ні, ти співчуваєш! Бо якби ти був проти цього, ти б не мучив нас так, ти б давно вже зробив для сім'ї те, що всякий мусить зробити.
К о р н і й (раптом роздратовано). А, для сім'ї, для сім'ї! Все для сім'ї! А чому сім'я для мене не робить? Такої сім’ї я не хочу! От єсть! Не хочу, та й уже. Я переріс таку сім'ю. Це минулося... Минулося. Все для сім’ї: і честь для сім'ї, і власність, і талант, і держава... Та що таке? Хай сім'я служить уже чомусь більшому за неї! Годі.
Р и т а. Більшому?
К о р н і й. А щоб тв знала, що більшому. Творчості! Мистецтву, от чому. Na! Завели собі сім'ю, і все їй давай, — священна. Поцілував другу женщину, честь опозорив. Во сім' ї те шкодить. А к чорту не хочеш? Na, маєш! Колись вона була головна, а тепер чоловік виріс. Виріс, і вже. Годі. Сім'я мусить нову форму придбати. От. Годі од сім'ї до всього підходити... Так-так! Що це, справді, таке? Того не можна, того не можна, те їй давай, це їй давай. Та що? Хіба я якийсь крамар, що має лавку для сім'ї? Мавші Хіба я живу для того, щоб сім'ю содержувати? Сім'я мені головне? Та з якої речі? От єсть тобі! Це колись було. А тепер сім'я хай служить. От і вже. Я й досі нічого не можу зробити, нічого більшого не можу написати. Я все продаю, все спішу. Та до якої ж пори? Маєш! Одну річ хотів зробити і от тобі — давай її сім'ї. Але вибачайте, я її не дам. А, того не буде! Хочеш сім'ю рятувати, то рятуй сама! А хочеш бути мені дійсним товаришем, то мусиш все віддати для мистецтва. От і вже. Треба, нарешті, ясно це поставити, до якої це пори буде!
Р и т а. Що ж я тобі ще не дала? Що ти не взяв ще у мене? Говори, я дам.
К о р н і й. А, що! Чого ради я повинен для сім'ї давати своє... все найдорогше, чому сім'я мені не дасть свого найдорогшого... « святого «? А, маєш...
Р и т а. Говори ж, що? Говори, що сім'я тобі ще не дала, твоєму мистецтву, що?
К о р н і й. Нічого не дала, а ще взяла. Мені треба грошей на Салон, на роботу, на фарби. Де я візьму? Де? А, маєш... Де я можу зараз дістати, коли я скінчив роботу? Продать цю, а потім знов почати, не скінчить, продати і знов? І так все життя? Та що таке? За якої речі?
Р и т а (тихо). Чого ж тв хочеш? Щоб ми пішли од тебе? Ти хочеш, щоб я взяла гроші у Янсона і поїхала? Так?
К о р н і й. Ні, я цього не хочу...
Р и т а. Ага, ти мусиш кінчати роботу. Ну, так чого ж тобі треба?
К о р н і й. Мені треба грошей. От і вже.
Р и т а. І мені треба. Ну?
К о р н і й (зупиняючись, чудно дивиться на неї). «Ну»? Ну, так от що я тобі скажу. Ти говориш, що ти і все можеш зробить, що ти товариш мій?
Р и т а. Говорю. Ну?
К о р н і й. Ну, так от: ти мусиш піти до Мулена, продатись йому і взяти для сім'ї й для мене грошей. І вже.
Р и т а (пронизана жахом). Корнію, що ти говориш?!!
К о р н і й. Я говорю те, що говорю. Дай свою честь для сім'ї, для мистецтва, для мене.
Р и т а. Корнію! Господи! Ти свідомо це говориш? Ти розумієш, що ти говориш?
К о р н і й. Я говорю те, що я говорю. От і вже.
Р и т а. О Боже! Мені сниться чи... Господи!.. Ти на це йдеш? На це?
К о р н і й. Я мушу мати гроші. Я давав їх за твою честь, сім'ю, дай мені за мою честь. Я не можу так далі!
Р и т а. Ти безчестям сім'ї хочеш купити собі артизм свій?
К о р н і й. Безчестя нема ніякого... Ніякого... Безчестя тоді, коли сім'я вище цього. Тоді женщина не сміє нарушати її наказів, бо сім'я руйнується. От. А коли сім'я средство, тоді безчестя нема.
Р и т а. О Боже!.. Щоб я своє тіло продавала для твого полотна? Для твого мертвого — свої живі муки, сором?
К о р н і й. Так! Щоб ти тіло продала... Я продавав для вас свій мозок, свої нерви, тіло й душу, а ти продай тільки тіло. От і вже. От і вже. А ти тіло продай. А полотна я не продам. Іди до Мулена.
Р и т а. Та ти ж сам дві години тому назад своє полотно давав за моє тіло!?
К о р н і й. Тоді я давав, а тепер ти дай. Я рятував сім'ю, ти рятуй мистецтво. А не вирятуєш, все погибне. Я більше не можу. От і вже. Я мушу писати або... кінець всьому. Ідеш?
Р и т а. Куди?
К о р н і й. До Мулена!
Р и т а. Ти справді?!
К о р н і й. Справді.
Р и т а (якийсь мент пильно дибиться на нього, вся дрижить). Щоб я пішла... для того полотна?!
К о р н і й. Для того полотна.
Р и т а (раптом стрибаючи до столу, хапає ніж і біжить до картини). О, коли так, то...
К о р н і й (несамовито кричить). Рито! Куди?! Рито?! Зупинись!
Р и т а (біля картини, зупиняючись. Люто). Смерть твоєму полотну!
К о р н і й. Рито! Не смій! Чуєш?! Клянуся, я в ту ж мить своїми руками задушу Лесика, як поріжеш! Одійди!
Р и т а. Лесика? Ти?!
К о р н і й (грізно). Даю тобі слово! Даю тобі клятву, що в ту ж мить задушу. Хай буде, що буде! Одійди от полотна! Я тобі кажу, одійди лучче! (Несамовитий і рішучий).
Рита пильно вдивляється в його. Вірить. Помалу одходить. Сідає коло столу й падає головою на руки.
К о р н і й (оглядається, підходить до неї). Я тебе питаю: підеш? Рито, підеш до Мулена? Одповідай!
Р и т а (схоплюючись, голосно плює йому в лице). От

читати