Завантажити

Медведю, Білий прекрасний...
Розчиняються двері в коридор, і хутко входить Рита. Забачивши
Сніжинку, яка раптово підвелася, зупиняється і якийсь мент не може
нічого сказати. Нарешті важко, трудно дихаючи, тихо і хрипло говорить:
— Я так і знала... (Помалу йде до них. До Корпія). Так, значить, для цього виманили з дому?
К о р н і й (спокійно, тихо). Я нічого. Рито, не знаю...
Р и т а (до Сніжинки. Ледве чутно). Що вам треба тут?
С н і ж и н к а (гордо). Я прийшла не до вас!
Р и т а. Ви знаєте, що там? (Показує на свою хату).
С н і ж и н к а. Знаю. Там лежить мертвим те, що в'язало вас обох.
Р и т а. А-а... А ви прийшли нову зв'язь зробити?
С н і ж и н к а. Я прийшла од всяких зв'язів увільнити Білого Медведя!
Р и т а. Та-ак? (Чудно посміхаючись). Але Білий Медвідь зв'язаний з Чорною Пантерою, ви це знаєте?
К о р н і й. А, лишіть це?.. Іди, Рито, до себе...
Р и т а. Я в себе. Може, комусь іншому треба йти до себе.
С н і ж и н к а. Я піду зараз, не бійтеся. Білий Медведю, ви хотіли трохи прогулятися? Ходім разом.
Р и т а. Білий Медвідь, добродійко, нікуди не піде!
К о р н і й. А, Рито, ну навіщо так? Схочу й піду... У мене голова болить, я трохи пройдуся.
Р и т а (сильно). Ні, ти не підеш! Чуєш?
К о р н і й. Я піду, і вже... От і єсть... (Хоче йти одягатись).
Р и т а (якийсь мент мовчить, раптом кидається до нього, хапає за руку і благаючим голосом говорить). Нію, останься... Завтра підеш, куди схочеш... Куди схочеш і з ким схочеш... Сьогодні зостанься, прошу... Нію!
К о р н і й. Я на півгодини... У мене голова болить.
Р и т а. Завтра... Сьогодні зостанься... Останній вечір. Я розумію все... Чуєш? Зроби те, що останній раз прохаю...
К о р н і й (вагається). Я на десять хвилин...
Р и т а. Завтра, завтра.
С н і ж и н к а. Ви йдете. Медведю?
К о р н і й. Ні, Сніжинко, я, мабуть, зостанусь.
Р и т а (люто до неї). Добродійко!..
С н і ж и н к а (виходячи). До завтра Медведю.
Р и т а (спалахуючи). Так от чого вони виманили мене! А-а!
К о р н і й. Ах, Рито, ти знов! Я стомився, мені голова болить... Я не можу цих криків... Пусти мене трохи пройтись, я сам піду... Я не можу... Я мушу вийти.
Р и т а. Ні, ти не підеш... Ти не підеш... Чуєш? (Бачачи, що Карній хоче йти до пальта, вона знов хапає його за руку). Ні! Не ходи...
К о р н і й (рішуче). Пусти! Я не можу так... Це насильство...
Р и т а. Ну, я прошу тебе, благаю!
К о р н і й (рішуче). Ні. Я хочу піти й піду... От і вже. Пусти.
Р и т а. До Сніжинки?
К о р н і й. То моє діло. От і єсть. Іду, куди хочу. Веліть мені ніхто не може. І вже. Пусти.
Р и т а (придушено). Я благаю тебе, не велю, а молю, благаю.
К о р н і й. Це все одно... Я хочу піти пройтись...
Р и т а (чудно зазираючи йому в лице). Ти інакше вже став говорити... Інакше.
К о р н і й. Я говорю, як говорю... Пусти ж...
Р и т а. А як писав мене і Лесика, так не говорив. Ой, так ти не говорив... (Стріпнувшись). Корнію, не ходи! Не ходи, чуєш? Я все для тебе зроблю... Слухай, хочеш писати мене з Лесиком? Хочеш? Я візьму його, й ти будеш писати. Тепер добре буде, в мене, напевно, є ще більше «рисочок » Ні-ні, я не сміюсь, я серйозно. Ось подивись в моє лице... Ну, подивись же... Правда, є?
К о р н і й. А, Рито, лиши... Не хочу я... Пізно! Рита. Не пізно! Чому пізно? Що він — мертвий? То нічого, нічого. Зате в мені більше виразу буде...
Корвій неймовірно дивиться на неї і проти волі
вдивляється лице їй.
Р и т а. Хочеш? Хочеш? Я покладу його на те саме місце і схилюсь над ним... А ти будеш кінчати. І завтра, і післязавтра: ми не дамо його, поки не скінчимо... Всю ніч, весь день будемо робити... Ти мусиш скінчить... Ти не віриш мені? Я правду говорю. Я хочу все тобі віддать, все, все... Все для мистецтва: сім'я, труп дитини, мій одчай — все йому... Я не сміюсь, Нію, не сміюсь,я правду говорю, я вже вірю, що треба нову форму сім’ї цілком нову. І до Мулена, як хочеш, тепер піду. Я все буду робить уже... Хочеш, хочеш?
К о р н і й (машинально ступає кілька кроків зад не зводячи очей з її лиця). Пізно, Рито... пізно.
Р и т а. Чого пізно, чого пізно? Ти встигнеш. Ті ки зараз же почнеш, зараз... Я зараз візьму Лесика, ти бери палітру, фарби. Добре? Добре?
К о р н і й. У тебе зараз чудний вираз лиця.
Р и т а. Нічого, я буду дивитись на Лесика, і буд добрий... Буде чудовий вираз лиця. Я не сміюсь, я сміюсь... Я вже вірю...
К о р н і й. Ти чудна. Рито, я не вірю тобі...
Р и т а. Чому? Чому? Говорю правду. Я тільки схвильована. Нерви підняті, ми ж так багато за цю добу пережили... Нічого, Нію. Я йду за Лесиком... Бери фарби,бери!
К о р н і й (вдивляється їй в лице, поглядає на полотно, оживляється). Ну, добре... Не кажи мамі...
Р и т а. Ні-ні, я скажу; що ми тут посидимо. Я скажу... Я зараз... (Вибігає, опасливо озираючись на нього).
Корній підходить до полотна, скидає запону і вдивляється.
Потім бере з стану палітру, фарби, готує їх, нетерпляче поглядає на двері.
Р и т а (хутко входить з трупом дитини). Мама

читати