Завантажити

спить. Вона стомилась і заснула біля столу. Вона не чула. Ми двері замкнемо... Ми замкнемо всі двері й будемо малювати. Правда? Тепер все інакше буде. Все, все.. Ось тут Лесик. Лежи, Лесику, лежи, тато буде тебе і сати, він зніме з тебе вічне... Лежи, мій білий... О, ти білий тепер зовсім... Тепер блідість твоя зовсім чудова... Тепер тато буде з нас задоволений. Так я поклала, Нію? Так?
К о р н і й (борючись між тривогою й артистичним чуттям). Так-так... Тільки, Рита.. Це якось ве так все-таки... Трошки вправо. (Береться за голову). Ах, якось мені...
Р и т а. Нічого, нічого!.. Ти тільки почни, подивись на нас, і все пройде, все забудеш. І я забуду, я ввійду в себе. Ось, дивись, зараз, ось я тільки сяду і схилюсь над Лесиком. Він тепер цілком тихо лежить, він уже не буде плакати... 0-о!! (Лице їй кривить судорога муки, але вона перемагає себе). От так, правда? Добре тепер?
К о р н і й. Трошки нижче... Ще... так... (Вдивляється, захоплюється, починає писати).
Рита чудно позирає ва нього, іноді раптом посміхаючись
й зараз же ховаючи посмішку.
К о р н і й. Сьогодні в тебе, Рито, не такий вираз лиця... А, Боже... Зовсім не те на ньому.
Р и т а. Пиши, пиши... Те саме, що треба... Я стомлена...
К о р н і й. А ні! Зовсім не те... І Лесик не такий...
Р и т а (раптом регочучи). Не такий? Ха-ха-ха!.. О, він тепер зовсім не такий, то правда. А я така, така... Ха-ха-ха!
К о р н і й (тривожно). Рито!
Р и т а (хапливо). Ні-ні, нічого, я... у мене нерви трохи... Але ти не звертай уваги. Пиши, милий, пиши, ми мусимо скінчити... Мистецтво вище всього! Я вже вірю тепер... Може, я не так сиджу? Нижче, вище?
К о р н і й. А, Боже... Щось не так... Ти не говори нічого.. Помовчи. Дивись на Лесика... Дивись і мовчи...
Р и т а. Добре... (Дивиться на труп сина).
Далеко знову чута тужну гру скрипки. Лицем Рити перебігає
мука і в болючій скорбі застигає.
К о р н і й (весь оживившись). Так... Тепер так... Тепер дуже добре... Чудесна.. Сиди, Ритонько, сиди, хороша... Так-так.
Скрипка грає.
Рита раптом падає на труп головою і жагуче, болюче ридає.
К о р н і й. Рито! Рито! А, Боже, ну, сиди ж, так же не можна, тільки почав і... Рито ж!
Рита помалу підводиться, чудно дивиться на нього, посміхається й позує.
К о р н і й (з одчаєм). Ну, от! Знов пропало... не те... Дивись на Лесика.
Р и т а. Я трохи стомилась... Дай я спочину... Я раз... У мене голова болить. І в тебе болить?
К о р н і й. А, Боже, так же не можна... Ну,
Р и т а (підходячи до нього). Трошки спочі Голова не болить? Ти не стомився?
К о р н і й. Трохи болить... Ну, та нічого... Рито...
Р и т а. Може, випити трохи аспірину або чогось щоб голова не боліла, бо я так не можу... Ось у мене єсть краплі, я зараз... (Виймає з-за корсажа пляшечку, підбігає до столу, хапливо, дрижачими руками, але з рішучим, суворо-диким поглядом, наливає в склянку води і потім із пляшечки. Несе Корнієві). Хочеш, Нію? Голова не буде боліти. Може, ти сам винен, що у мене не такий вираз, не так бачиш, стомився, голова болить На, випий, голова свіжіша буде... Ну, швидше, потім я... І будемо далі працювати... Ну?
К о р н і й. Та чи поможе? А голова справді болить... (Бере і п'є).
Р и т а (вся заціпенівши, дивиться на нього). Всю!
К о р н і й. Фе, яке воно!
Р и т а. Нічого, тепер все пройде!.. (Біжить до столу, наливає води, дивиться на Корнія, що вдивляється в полотно, і не п'є. Біжить назад). Ну, тепер далі!.. Я вже... Тепер пиши всю ніч... О, тепер ми цілке інакше все зробимо... Тепер ми вже не розстанемося, ні ні... Я ж знаю, що ти це думав... Тепер ми знайдемо нову форму, ми будемо вільні, щасливі, ми сім'ю для мистецтва збудуємо. На цьому трупику, правда? Правда, мужу мій? Правда? |
К о р н і й. Рито, Рито! Не хвилюйся ж так, сиди, тихо...
Р и т а. Як Лесик? Ха-ха-ха! Нічого, будемо всі, як, Лесик... Ми всі троє — одно. Чуєш, правда, ми всі троє одно?
К о р н і й (не чуючи). Рито, в тебе знов нема того, Рито, так же не можна... Я покину, коли так... А, Боже!.. Фу, голова ще більше стала боліти.
Р и т а. Болить?.. Уже?..
К о р н і й. Що «вже"? Ще болить, а не вже...
Р и т а. Чи той, ще... Може, ти зморився дуже?
К о р н і й. Ні, нічого.. Щось трохи ноги... Але нічого... Сядь лучче. Рита..
Р и т а (надзвичайно тихо). Я сяду... Так?..
Застигає й дивиться на труп. Знову скрипка грає тужно
і скорбно. Рита все більше схиляється на труп.
К о р н і й (шепоче). Тепер єсть знов... От тут. Так-так... Це вона.. Воно, вона..
Р и т а (тихо, чудно). Воно? (Посміхається).
К о р н і й. Так-так, нічого, нічого, посмішка ця нічого.. Тепер добре... (Малює). Ах, тільки голова болить... І ноги... не стоять... Якась слабість... Сиди, сиди... (Малює, скрипка грає).
Р и т а (тихо підводиться, урочисто підходить до Корпія). Буде, Нію... Спочинемо.. Годі, любий... Тепер треба спочинути.
К о р н і й (слабо). Ще б трошки. Рито...
Р и т а. Ні, годі... Тепер уже годі.. Нам треба вже спочинути. Правда?
К о р н і й. Щось голова і ноги... Ну,

читати