Завантажити

р д и н а л, С а ф о, Ш т і ф. Я, я, я!
Б л е к. В такому разі приклоніть вуха душ ваших до нашого столика.
К а р д и н а л. О, з великим раюванням! Я зарані переношусь в надземні сфери краси й поезії. (Всі переходять на той стіл, за ними спокійно Янсон. Поетеса
починає тихо читати).
Тим часом Сніжинка підходить до Корнія, кладе йому руку на
плече й тихо говорить:
— Добрий вечір, сумний Медведю!
К о р н і й (виходячи з задуми). А, добрий вечір... Сідайте... Я, знаєте, той... трохи задумався. Ви давно прийшли?
С н і ж и н к а. Ні, зараз оце... (Сідає проти нього). Ну, як ся маєте? Цілий день вас не бачила. Що нового?
К о р н і й. Нічого... Що ж може бути нового.
С н і ж и н к а. Як Лесику?
К о р н і й. Сьогодні лучче... Далеко лучче. Не плаче... Жар менше... Лучче. Що лучче... то лучче, то правда. То правда...
С н і ж и н к а. А про Риту нічого не знаєте?
К о р н і й. Ні, не знаю... Не знаю нічого. Не знаю... Що ж, з Ритою кінець. Це — ясна.. Тільки все-таки їй треба було б якось, той... якось це інакше. Так мені здається... Занадто вона гаряча... дика... самолюбива.
С н і ж и н к а. Ви каєтесь?
К о р н і й. Я не каюсь. Ні... Що ж? Тут дві сили... стукнулись... Так мені здається... Каятись нема чого. Лесику лучче... Тільки все-таки... той... все-таки... якось це не так. Я знаю, вона пішла до Мулена.
С н і ж и н к а. Ви ревнуете? Ха-ха-ха! Ну, розуміється, до Мулена, а ви думали куди? А потім піде до другого. А ви мали її за таку святу? О, такі швидше котяться. Святість — найслабша перепона, вона. занадто напружена, мій бідний,Медведю! Святість легше всього рветься... Ха-ха-ха! О, бідний, покинутий муж сидить, сумує, колихає дитинку й гіркі сльози ллє. Бідний, бідний! Ні, я певна, що ви повісилися б, якби Лесик помер. Правда?
К о р н і й. Тут, Сніжинко, мало смішного. Тут, бачите... Не вмію я вам сказати... тут...
С н і ж и н к а (гаряче-злісно). Тут тільки смішної Ви хто: артист, творець краси чи фабрикант дітей? Хто?
К о р н і й. Е, все можна говорити. Тут, Сніжинко, не те. Тут...
С н і ж и н к а. Ні, тут тільки те! Артист є жрець, артист — весь краса повинен бути, весь! Пелюшки, горщечки, колиски — це не його. справа! Двом богам не служать! Хто хоче бути великим артистом, той не повинен бруднити себе. Ну що з того, що помре ваш Лесик? Будемо говорити, нарешті, прямо. Що з того? Ну, не стане на світі шматочка м'яса, яке кричить, робить неестетичні штуки і... і в'яже людей. А замість того ви стаєте вільним, легким, ви всі сили дасте тому, що вічно, що вище м'яса! Так-так, Медведю, гарний і бідний! Краса вічна. Ну, подумайте самі об'єктивно, холодно: не правду я кажу?
К о р н і й. А, маєш. Подумайте. Та хіба тільки треба додумать, щоб усе добре було? А тут (б'є себе в груди) подумаєш? Єсть тут щось, і ніякі думання нічого не поможуть... Маєш... І ті також говорять: Подумай. Ну, і думаю, ну, і що? От і єеть. А те, що тут ніяких дум, не розуміє. От і вже. Подумай... А Боже, Боже! (Сильно зачісує руками волосся назад).
С н і ж и н к а (якийсь мент мовчить. З усмішкою). Так... Значить, ви — не артист. Я помилилась. Я думала, що в вас велика сила і ви дасте щось надзвичайне. А що ви дали досі? Нічого. Декілька малюнків, які зараз же й продали, бо у Лесика пелюшок не було, бо Лесику було холодно і треба було дров купить, бо Рита заслабла, і треба було касторки купувати, ба.. А! Феї Артист з голови до ніг, од мозку до серця мусить бути красою, коли хоче не малюнки дати, а красу, велику й вічнуї От що, мій Медведю! Сім'я — це дикі, темні інстинкти, це звіряче, а краса — в чисто людському. Чуєте, Медведю?
К о р н і й. А-а, все можна сказати, все... Та що з того? Може, й так. Тільки ви все-таки... не так. Що таке краса? Що таке людське? А... все можна сказати. Все, Сніжинко, можна сказати... Так-так. А що я не дав нічого, то правда, е-е, правда... Але дам. Сніжинко, дам!
С н і ж и н к а. Не дасте.
К о р н і й (стукає кулаком по столі). Дам!
С н і ж и н к а. Не дасте.
Підскакує гарсон:
— Месьє?
К о р н і й (здивовано). Я... нічого. А проте... Дайте мені... пляшку коньяку і дві чарки. Найміцнішого.
С н і ж и н к а. Може, не треба. Медведю?
К о р н і й. Не треба? Ні, давайте... Треба. (Гарсон біжить до стойки і зараз же приносить). Дам, Сніжинко! Мушу дати, бо розірве мене те, що от тут... (Показує на груди). Мушу. От і єсть. Хочу не хочу, а мушу.
С н і ж и н к а. О-ля! Так вам і дозволять!
К о р н і й. Na, маєш! Хто мені не дозволить?
С н і ж и н к а. » Священний очаг сім' ї «, пелюшки, Медведю!
К о р н і й. Ні, цього не буде... Це мусить якось інакше. От хай все це якось... той... І вже інакше... Так неможливо. А, ні, так уже далі неможливо! Або хай вона теж заробля, або десь Лесика дати... Я не знаю, а. Боже, я нічого не знаю ще, як там, але так неможливо далі. От і вже. (З мукою). Сніжинко, вірите, мене душить отут (показує на груди), я не можу! От не можу, та й усе. Я мушу щось дати... Я вже мушу! Я не можу дрібничок… От це полотно, я хотів дати

читати