Завантажити

спочатку конунгу, а потім князю Володимиру два роги з медом. Це - не звичайні роги, з яких п'ють усі, аі братафули* (*Братафули - священні, клятвені чаші.), гірдман, щоб очистити мед у них від земної лжі й чвар, подає їх конунгу й князеві через розкладене на землі багаття - вогонь очищає все, він зробить чистим і мед у рогах.
Конунг Свіонії і князь Володимир випивають до дна свої роги. Тим часом дротти вже вбили дев'ять тварин чоловічої статі, як це велів закон, кров їх зібрали в мідяну чашу і тепер глаутейяами* (*Глаутейн - кропило.) кропили воїв, а служки подавали їм смаженину.
Пізня ніч. В Упсалі, в горах на березі - скрізь тихо, тільки море розходилось, неспокійні хвилі б'ють і б'ють у скелі, як жорна, перевертають каміння, стогнуть, ревуть.
У кутку великої світлиці Олафа Скетконунга під балдахіном з темного оксамиту слуги вже приготували пухову постіль, заслали її чистими простирадлами, світло-синьою, золотом перетканою ковдрою.
Проте конунг не спить. Він стоїть біля розчиненого вікна, дивиться на грати, що перетинають зоряне небо, слухає шум роздратованого моря, жадібно ловить свіже повітря.
За конунгом пильно стежить ярл Фулнер, його немарне назвали цим ім'ям* (*Фулнер - гидкий, одворотний (швед.).) - праве око ярла прикриває чорна пов'язка, ніс нагадує дзьоб коршака, на верхній щелепі в нього гострі зуби - справжні ікла кабана, у ярла великі, схожі на гриби вуха.
Про що думає Олаф Скетконунг? О, зустріч з конунгом Гольмгарда, промови на тінзі, священна жертва й простягнутий над вогнем келих з вином - все це викликало в ньому цілу зливу думок.
Конунг думає про Свіонію, Норвегію, Данію - три землі, що обіймають усю північ за Варязьким морем. Це - чудові землі, сам Олаф Скетконунг дуже любить моря і гори, ущелини й затоки, ліси...
Близькі, рідні конунгу Олафу й сусідні землі - Данська, Норвезька, конунг Данії евен Твескегг і конунг Норвегії Ерік - близькі родичі Олафа Скетконунга, Ерік і зараз сватає його дочку Астриду.
Здавалося б, жити в мирі й любові цим північним землям, великі в них одали* (*Одали - земельні володіння.), є ліси й ріки, в морях повно морського звіра.
Проте не сидять на рідних землях свіони, норвежці, датчани. Як і давні їх предки, мріють вони про далекі походи, наскоки на чужі городи й землі, про золото й срібло, яке можна звідти привезти з собою.
І вже вони виборознили всі моря й океани, варягів бояться Париж і Рим, конунг Канут багато літ залив кров'ю Англію, король Едгар за десятки тисяч фунтів купував у нього щороку мир, з великого розпачу навіть помер, але син його Етельред однаково платить денегельд* (*Денегельд - дань (дат.)) Кануту.
А в цей же час кораблі варягів ідуть далі й далі, досягли південних морів, уже в їхніх руках Каріаті, Росано, Герачі, Орія, Козенца, Торенто, Брундузіум, перед ними тремтить Сіцілія, Калабрія, Апулія, вони завоювали Ломбардію, Каніто, Салерно, Неаполь, Амальфу, Беновенто...
У той час коли конунги Данії, Норвегії переможно проходили моря й океани на заході й далекому півдні, конунги Свіонії думали про землі на схід від Варязького моря - про Русь.
Хто-хто, а вони достеменно знали, які незчисленні багатства мають князі Русі і їх люди, ці багатства, либонь, були не менші, ніж усі скарби Парижа, Лондона і ще багатьох городів, узятих разом.
І вікінги з Свіонії перетинали Варязьке море, куди ходив ярл Рюрик, його брати Синеус, Трувор, вони водили з собою дружини, перед якими здригнувся б будь-який город у Англії, Франції, Римській землі.
Але в Гардарику вікінги Свіонії нічого зробити не могли. Рюрик бував у Гольмгарді, оголосив себе ярлом цієї землі, але неспокійні новгородці не допустили його до свого города, й він змушений був сидіти рік за роком у Ладозі...
Не пощастило й іншим ярлам - шукаючи добутку, ярл Синеус тікав аж у Біле озеро, в землю весі, ярл Трувор захопив Ізборськ, але змушений був тікати й звідти.
Вікінги Свіонії вдавались до хитрощів: користуючись з того, що Русь дозволяла купцям з півночі ходити на лодіях з Варязького до Руського моря, а далі й до греків, вони клали в свої події зброю, прикривали її згори хутрами, досягали далеких городів на Дніпрі, а там, вчинивши вночі штрангуг* (*Штрангуг (від шведського Stran - берег, hugg -удар) - десант, висадка на берег.), пробували захопити ці городи.
І от князь Гольмгарду Володимир звертається до Олафа Скетконунга по допомогу, просить дати дві тисячі воїв, щоб він міг помститись за кров брата, зробити лад у своїй землі.
- Слухай, Фулнер! - одвертається нарешті від вікна й каже ярлу конунг. - Ти з двома тисячами наших воїв ідеш у Гардарик. Але допомагати новгородському князеві убити свого брата й утвердитись у Києві - це мало для cвена. У поході дивись, ярле! Нехай Володимир вбиває Ярополка, а Ярополк Володимира, ти бережи кров своїх воїв. Між Новгородом і Києвом лежить Полотська земля князем там сидить Регволд - це cвен, князь нашого роду. Дивись, якщо Регволд з'єднається з Ярополком і вони

читати