Завантажити

i його полководцям. - Ти мене хотiв бачити, от я i приїхав.
Iоанн зрозумiв слова київського князя, бо знав мову болгар, з якими йому довелось чимало воювати i зустрiчатись у Константинополi. Довгу хвилину вiн дивився на князя, i в очах у нього було здивування й розгубленiсть. Не ждав вiн, що Святослав як гребець приїде на зустрiч з ним - iмператором, не думав, що руський князь буде одягнений як звичайний воїн, не думав, що Святослав так просто, як рiвний до рiвного, пiдiйде до нього.
Було й iнше в душi iмператора. Побачивши Святослава, вiн зрозумiв, що князь Русi iнакше зробити й не мiг. За простотою й звичайними вчинками руського князя iмператор Iоанн побачив щось бiльше й важливiше, нiж думав його розгублений почет.
Логофет ждав слова Iоанна, щоб передати через товмачiв це слово руському князю. Але iмператор Iоанн дав знак, що говоритиме сам з Святославом, i звернувся до нього:
- За вітання дякую, княже! Так, я хотiв тебе бачити й говорити. Підемо, княже до намету.
- А може, ми поговоримо на човні, - запропонував і засміявся Святослав. - Дуже любо тут, імператоре... Вода та небо...
Це буланечувана образа. З iмператором ромеїв нiхто не смів так говорити. Iмператор Iоанн запрошує руського князя до свого намету, а той смiє кликати його на човен. Увесь почет стояв насторожений, усi вони ждали загаду iмператора.
Але трапилось диво, чудо. Iмператор ромеїв Iоанн, перед яким схилялись ниць не тiльки полководцi, а цiлi народи, не обурився, почувши цi слова князя Святослава, а вiдповiв:
- Гаразд, княже. Ходiмо на твiй човен...
Розгубленi полководцi й увесь почет лишились на кручi, не знаючи, що їм робити, - порушується весь церемонiал двору. А iмператор i Святослав тихо рушили сипким пiском, зупинились бiля човна. Князь зробив знак рукою, i шiсть гребцiв - молодих, здорових хлопцiв з бородами й вусами, - неприязно поглядаючи на iмператора, одiйшли вгору берегом i там стали.
Аж тодi iмператор i Святослав ступили у човен, сiли один проти одного.
- Так он ти який! - тихо сказав Iоанн Цимiсхiй.
- А ти, iмператоре, думав, що я iнакший? - щиро засмiявся князь Святослав, вiд чого в лiвому його вусi заколихалась важка золота усерязь з пiдвiсками - двома перлинами i великим червоним рубiном.
- Та нi, - вiдповiв iмператор. - Я чув, що ти дуже гордий, i не думав, що приїдеш як гребець на човнi...
- Ти не помiтив, що я тримав стерно...
Настало мовчання. Над Дунаєм було тихо. Повз човен повiльно струмувала вода, така чиста, що на днi видно було кожну пiщинку. Двi сiрi чайки, скиглячи, лiтали над човном, а вгорi - в голубому небi - нiби застиг на мiсцi i вдивлявся вниз коршак.
- Ти мене кликав, iмператоре, - перервав мовчання Святослав. - Що ж хотiв ти запитати?
- Я тебе хотiв запитати, княже Святославе, - почав iмператор, - навiщо ти забився так далеко вiд рiдної землi, прийшов сюди?..
- Звiдси до Руської землi, - вiдповiв Святослав, - рукою подати. Ось вона, Руська земля, - показав вiн на лiвий берег Дунаю. - До Константинополя, здається менi, звiдси набагато далi. Та й вiдаєш ти, iмператоре, - не сам я прийшов сюди, кликав мене iмператор Никифор i дав за це навiть золото.
- Покiйний iмператор кликйв тебе i дав золото, щоб ти приборкав непокiрних болгар...
- Я приборкав непокiрних болгар, - посмiхнувся князь Святослав, - i дiйшов аж до Преслави. Але ж тодi ти вирушив проти мене й болгар.
- Я мусив вирушити, - спалахнув Цимiсхiй, - бо ти склав мир з болгарами...
- А навiщо ж менi було далi воювати з ними? Я виконав волю iмператорiв, пройшов усю Болгарiю, скорив кесаря Бориса й уклав мир.
- Якщо ромеї давали русам золото, iмператор їх мусив i укладати мир...
- Ми не печенiги, - сказав Святослав, - i заради золота не воюємо. За Русь ми, iмператоре, стояли...
- За Русь? - iмператор струсив своєю рудою бородою. - Добра Русь, коли ти дiйшов з своїм вiйськом мало не до Константинополя?! Iмператори ромеїв нiколи не ходили на Русь, вони не стояли пiд стiнами Києва. А руси увесь час iдуть i йдуть на iмперiю, вони вже не раз були й пiд стiнами Константинополя.
- Що iмператори ромеїв не стояли пiд стiнами Києва - це правда, - згодився Святослав. - Київ - не Доростол, iмператоре. Не заздрю я тому, хто спробує стати пiд стiнами його, - аки печенiгам буде. Але коли ти говориш, що ромеї не йдуть на Русь, - то лжа.
- Чому ж лжа? - нiбито здивувався й навiть образився Iоанн.
Князь Святослав не встиг вiдповiсти. I сам вiн, i iмператор пiдняли голови. Над ними раптом сполохано заквилили чайки... Вони досi вiльно ширяли над водою, але вгорi висiв коршак, вiн полетiв униз і став нападати на чайок. Сполоханi несподiваною появою хижака, чайки спочатку кинулись врозтiч. Але коли коршак заходився нападати то на одну з них, то на другу, обидвi чайки злетiлись, дужче заквилили, нiби змовлялись, а потiм накинулись разом на кровожерливого птаха. Коршак спробував оборонятись, заскиглив, а

читати