Завантажити

а там - Русь? Я прийшов - i ти бачиш силу Русi; любов i мир - хiба це не добре? Тiльки ж додержимо слова. Ти клянись Христом, а я, по покону батькiв, даю роту на зброї".
 
Василiки iмператора ромеїв - протовестiарiй Мануїл i єпископ адрiанопольський Йосип - приїхали до стану князя Святослава пiд бiлим знаменом надвечiр.
- Хто їде? - закричала, побачивши їх, сторожа чола.
- Вiд iмператора ромеїв... василiки... до князя руського Святослава, - заволали протовестiарiй i єпископ.
Їх провели до стану руських воїв, там зупинились бiля великого намету, над яким маяло знамено князя Святослава.
Але князь Святослав не говорив з василiками, там стояли, ждучи, воєвода Свенелд i кiлька тисяцьких.
- Ми вiд iмператора ромеїв Iоанна, - почав протовестiарiй, - василiки - патрикiї Мануїл i Йосип, прибули до князя руського Святослава...
- Князя нашого Святослава тут немає, - вiдповiв їм Свенелд, - ми, воєводи й князi, слухаємо вас i будемо говорити за князя i Русь...
Василiки вклонились, i протовестiарiй повiв далi:
- Iмператор ромеїв Iоанн запитує руського князя: за чим вiн привiв своє вiйсько сюди, до Вiзантiї? Воєвода Свенелд подивився на своїх воєвод.
- Князь Святослав прийшов не у Вiзантiю, а в Болгарiю, має з нею нинi мир, а вiдтак запитує у iмператора ромеїв: за чим вiн привiв своє вiйсько в Болгарiю?
Василiки знiтились i мовчали.
- А коли iмператору цiкаво знати, - додав Свенелд, - чого князь Святослав прийшов у Болгарiю, то скажемо - за золото ваше. Тiльки ж вої нашi за нього вже заплатили кров'ю...
- Iмператор ромеїв дуже шкодує, - змовчав про кентинарiї протовестiарiй, - що тут, на рiвнинi, сталась сiча, i не хоче, щоб далi лилася кров...
- Вiруючи в бога, - додав єпископ, - ми не повиннi розривати миру, що дiйшов до нас вiд предкiв наших, бо посередником мiж нами був сам бог. Тому радимо, як друзям, одразу й без будь-яких розмов залишити землю, яка вам не належить; якщо ж не послухаєте нашої поради, тодi ви розiрвете мир i любов мiж нами, а не ми...
Протовестiарiй Мануїл, натхнений словами єпископа, став навiть загрожувати:
- А якщо ви змусите iмператора ромеїв виступити проти вас з усiм своїм вiйськом, то загинете всi в цiй землi i нiкому буде навiть повiдомити Русь.
Коли товмачi переклали цi слова протовестiарiя i єпископа воєводам, тi переглянулись, перекинулись кiлькома словами, а потiм воєвода Свенелд сказав:
- Марно ви, василiки, всує кличете бога i зовсiм марно загрожуєте князевi i воям нашим. Тодi слухайте нас: якщо ви прийшли говорити про любов i мир, будемо про це й говорити - ми хочемо любовi й миру. Але якщо мир - то справжнiй мир, це ромеї кликали нас сюди, i через них тут сталась сiча. Нехай iмператор дасть нам дань на всiх воїв живих i вбитих... Якщо хочете любовi й миру - навiки iдiть з Болгарiї, князь Святослав з воями своїми також згоден пiти на Дунай. Якщо ж ромеї не покинуть Болгарiї, не дадуть данi, не викуплять полонених, то ми пiдемо вперед, поставимо свої намети перед самим Константинополем, покажемо, що ми не жони й не дiти, яких можна лякати, а хоробрi вої, що перемагають ворогiв зброєю. I нехай тодi ромеї не нарiкають, а переселяються в Азiю...
Василiки не знали, що вiдповiсти воєводам князя Святослава. Дали дари воєводам i князевi - золото й паволоки - i повернулись до свого стану.
Увечерi вони знову заявились перед станом князя Святослава. На цей раз везли з собою iншi дари - меч i щит iмператора Iоанна.
- Бути по тому! - сказав князь Святослав. - Укладемо мир!
 
8
 
Феофано свого досягла - для розмови з нею iмператор Iоанн прийшов до Софiї. Вiн з'явився не сам, а з проедром Василем. До собору вони прийшли пiзнього вечора через сад Великого палацу, де їх нiхто не мiг бачити, наблизились до пiвнiчних ворiт. Етерiоти розступилися перед ними...
У соборi, мабуть, знали, що туди хтось прийде з Великого палацу, й служби там цього вечора не правили. Софiя височiла серед площi велика, схожа на гору, темна. Темно було й усерединi собору, куди зайшли iмператор i проедр. У кiлькох його куточках рiвним світлом горіли свічки, але здавалось, що вони не вилучають навіть проміння.
Імператор і проедр, зайшовши до собору, швидко крокували кам'яною підлогою, за ними поспішали етеріоти. У соборі було порожньо, луна кроків виривалась з темних переходів, билася в конхах, повторювалась у високих куполах, наповнила весь собор.
Проедр, що в дитячі роки співав у хорі хлопчиків, які мали дівочі голоси, достеменно знав усі закутки цього велетенського храму. Він упевнено йшов уперед і на одну тільки мить зупинився біля дверей до сходів на катихуменій. Там, у світлі кількох свічок, стояли, схрестивши списи, два велетні етеріоти. Побачивши імператора і проедра, вони враз розступились. Проедр перший пішов угору темними сходами, за ним важко піднімався імператор, позаду - етеріоти. Біля покоїв катихуменія проедр зупинився і дав дорогу імператору,

читати