Завантажити

етеріоти також залишилися з проедром.
Імператор Іоанн став на порозі. Феофано ждала його у яскраво освітленому багатьма свічками куточку. Вона, користуючись з того, що в цих покоях була ризниця василіс, одяглась, як і личило августі. На ній була яскрава, бузкового кольору, туніка, червоне корзно на плечах, на шиї й високих грудях горіло золото й коштовне каміння, тільки на голові в неї не було діадеми.
І що й казати - навіть тут, у похмурому катихуменії, серед пороху й цвілі, - з своїм струнким, ніби виточеним з мармуру тілом, тугими персами, пристрасними устами, темними блискучими очима, Феофано була чарівна, прекрасна.
Але коханець Феофано, а тепер імператор Іоанн, не пішов уперед, побачивши її. Це був той Іоанн, якого вона знала, - і ніби не той, це були ті очі, в які вона дивилась раніше, - і ніби не ті, вона бачила уста, які її цілували, і також не впізнавала їх.
Феофано навіть торкнулась рукою грудей, тіла - невже ж за цей короткий час вона змінилась, невже вона не та Феофано, перед якою здригались, втрачали розум, божеволіли? Всі - і Іоанн також?
- Іоанне! - вирвалось у неї гаряче, пристрасно.
Щось схоже на посмішку з'явилось на його обличчі.
Він пішов уперед і, як дуже стомлена людина, важко сів у крісло поблизу Феофано.
- Невже все це правда? - зашепотіла вона й ступила ближче до нього. - Я так тебе любила, ти присягався 532 мені в любові. Подумай тільки, що зуміла зробити наша любов? Ти - імператор, Іоанне! Вітаю, славлю тебе. Але невже ти забув мене, Іоанне?
- Ти дуже уперта, - почав він, - якщо змусила ва-силевса ромеїв прийти до тебе.
Феофано спробувала пожартувати:
- Якщо до імператора не пускають, нехай він іде до мене.
- Гаразд, - байдуже махнув він рукою. - Ти кликала мене - я прийшов. Чого ж ти хочеш від мене, Феофано?
- Мене дивує, - спалахнула вона, - як можеш ти про це запитувати? Невже ти не розумієш, чого я хочу?
- Чого ти хочеш, я розумію. Але чому ти, Феофано, опинилась тут, у цьому катихуменії, чому ти не на Проті?
- А як я могла там бути? - швидко почала вона. - Я думала, що ти вислав мене на Прот, бо цього вимагав патріарх, і тоді навіть не винуватила тебе. Але зараз патріарха Полієвкта вже немає...
- Ти скажи мені краще, Феофано, хто тобі допоміг втекти з Проту? - перебив її імператор.
Вона, знітившись, зважуючи кожне своє слово й намагаючись вгадати, що думає Іоанн, відповіла:
- Того, хто допоміг мені втекти, вже нема.
- Хто ж він?
Феофано знову на якусь мить затрималась, а потім відповіла:
- Етеріот Вард, брат Льва Валента.
Імператор посміхнувся - він, звичайно, знав уже все про Варда Валента.
- Мені дуже шкода Варда, - сказав імператор. - Я велів вбити тих, що перерізали мотузки драбини, якою він спускався.
- Ти завжди був справедливий, Іоанне, - посміхнулась і вона, - Вард Валент справді достойний того, щоб покарати винних у його смерті.
- Але ти не сказала, хто з ним був.
- Я не знаю, Іоанне. На скедії, яка ждала мене внизу, були невідомі гребці. Вночі ми проїхали морем, а вранці я встала в Золотому Розі.
- І ти не знаєш, хто послав Варда й гребців?
- Ні!
Іоанн довго мовчав, а потім сказав:
- Ти завзята й мiцна, Феофано. Що ж, коли так, я скажу тобi...
Вiн озирнувся, подивився на зачиненi дверi катихуменiї й прошепотiв:
- Варда Валента послав я...
- Ти послав Варда?
- А чого це тебе дивує? Я знав усе й послав Варда до тебе.
Вона пильно дивилась на обличчя Iоанна й хотiла вгадати - правду вiн сказав чи нi? Якщо ж правду, то яка в нього мета? Але на цьому спокiйному i, як здалося Феофано, задоволеному обличчi не ворухнулась жодна рисочка. I тодi Феофано дуже повiльно сказала:
- Зараз ти такий, як i був, - розумний, упертий. Що ж, коли ти почав говорити правду, скажу й я. Звичайно, я знала, - дивлячись йому прямо в очi, промовила Феофано, - що ти послав Варда. Вiн сам говорив менi про це, а в останнiй раз сказав, що тiкати з Проту велиш ти.
Iмператор добре знав Варда Валента. На своїй щоцi Феофано ще вiдчувала поцiлунок етерiота. I обом їм здавалося, що Вард стоїть зараз поруч iз ними в цьому великому темному соборi. Але вони його не боялись - Вард був мертвий.
- Так, - сказав iмператор, - це я велiв Варду сказати, щоб ти тiкала з Проту, це я... у останнiй раз... через наших друзiв велiв йому привезти тебе. Але чому ти не пiшла в Константинополi туди, куди велiв тобi iти Вард?
I тодi Феофано зрозумiла - Iоанн не знає, хто посилав до неї Варда. Вiн не знає, хто її вирвав з Проту, вiн хоче знати, хто друзi її, бо це ж вороги його.
- Що мої друзi без тебе? - печально сказала вона. - Я хотiла говорити не з ними, а з тобою.
- Так, - Iоанн зрозумiв, що нiчого не взнає в Феофано. - Тодi, коли я посилав до тебе Варда, нам було про що говорити. Але Вард затримався, i коли ти приїхала - у Фракiї був Святослав. Ти запiзнилась, Феофано.

читати