Завантажити

ними так, як робив у Азiї. Ти, Василю, стань так, щоб об твої полки розбилась перша варварська хвиля. Потiм зроби вигляд, нiби ви не витримали їхнього наступу, i починайте вiдходити - все швидше, швидше. Треба, щоб нашi вої, як вiдступатимуть, дiяли хитро, вiдходячи, добре одбивались. I щоб були готовi в потрiбну годину розсипатись, повернути праворуч i лiворуч, i знову ж, швидше, швидше, швидше, щоб не попасти на списи своїх вершникiв. А засада в мене буде вже готова. Коли ж варвари наблизяться, тодi вершники у важкiй бронi, що стоятимуть у лiсах обапiл, вийдуть, вдарять по тавроскiфах. А в той же час i вої, якi досi нiби вiдступали, повиннi обернутись, вдарити на ворогiв - швидше, швидше! У такий спосiб напад на варварiв буде йти з кiлькох бокiв, кругом. Вони опиняться у мiшку. Якщо зробити все так, як я сказав, то ми можемо iз божою допомогою знищити дуже багато русiв i болгар. Київський князь шукає бранi й перемоги, вiн знайде тут пастку й поразку...
- Чудово! - крикнув Вард Склiр, що захоплено слухав розповiдь iмператора.
- Блискуче! - приєднався патрикiй Петро. - Ми виконаємо твiй загад.
- Вип'ємо! - пiдняв келих iмператор. - Нiка!* (*Нiка! - Перемагай!) Захоплений своїм планом знищення руських воїв, iмператор Iоанн схопився з крiсла i разом iз своїми полководцями вийшов з намету.
Пiзня година, але табiр ще не спав. Тихо було тiльки у царському таборi, де бiля намету iмператора, стольника i протовестiарiя стояли, вимальовуючись на тлi сiрого неба, закованi в броню, озброєнi списами й мечами безсмертнi. Далi ж по табору чулись людськi голоси, десь iржали конi, там ходила нiчна сторожа.
 
Оточений полководцями й стратигами* (*Стратиги - начальники частин.), у срiблястому скарамангiї й багрянiй хламидi, iз золотим шоломом на головi, iмператор Iоанн Цимiсхiй стояв бiля свого намету. Вiн дивився на далекi голубi, перетканi снiговими жилами гори, широку рiвнину перед собою, рiчку й лiси над нею вiд правої руки, двi, нiби одягненi в шапки, гори з лiвого боку, лiси, що починались там i тягнулись, як простягнутi руки, на пiвнiч.
Серед рiвнини, недалеко вiд табору, вже стояло вiйсько iмперiї. Таксiархiї, що складались з оплiтiв, списоносцiв i стрiльцiв, ще до свiтання вийшли за рiв, вишикувались на рiвнинi темними чотирикутниками. Кожна з них у потрiбну годину готова була ринутись вперед, почати бiй. Маючи бiля п'ятдесяти таксiархiй, iмператор залишив у таборi тисяч десять, майже все його вiйсько стояло зараз на рiвнинi. Недалеко вiд iмператора i його полководцiв пильнували бiля своїх коней зв'язковi вiд стратигiв. Кожен iз них готовий був скочити на коня i летiти з наказом, коли й якiй таксiархiї виходити на бiй.
У наступному бою перший удар мало зробити або ж, залежно вiд обставин, одбити - чоло: попереду таксiархiй, в кiлька рядiв, по два на оргiю, щоб не заважати один одному, стояли в бронi, з щитами й списами в руках оплiти, за ними - знову в багато рядiв - лучники, ще далi - списоносцi й, нарештi, мечники. Це була могутня сила, готова зустрiти ворога тисячами стрiл, лiсом гострих списiв, стiною кованих щитiв, муром мечiв.
Але сила могла зломити силу, вої супротивника могли проломити чоло й заглибитись у стан ромеїв. Через це iмператор Iоанн велiв стати одразу ж за чолом, по обидва боки вiд таксiархiй, легкiй кiннотi: якби руськi вої прорвали чоло, ця кiннота з бокiв зiм'яла б їх, якби руськi вої почали вiдступати, кiннота кинулась би за ними слiдом i завдала тяжких, непоправних втрат.
I тепер, стоячи на високому пагорку, iмператор Iоанн бачив увесь свiй стан: таксiархiї стояли напоготовi, чоло вiйська i боки стану нагадували тятиву туго натягнутого лука. Досить було iмператоровi зробити знак - i зв'язковi стратигiв полетять на рiвнину, вiйсько, як могутня хвиля, рушить уперед.
Але iмператор не давав i не збирався давати знака. Йому було видно не тiльки ромейський стан. На вiдстанi льоту стрiли вiд вiйська iмперiї, ближче до гiр, стояв iнший стан - вої князя Святослава.
Iмператор бачив, що князь Святослав виставив так само, як i вiн, широке чоло - руськi вої стояли густо, один у один, так що червленi щити їх дотикались, грали на сонцi i здалеку нагадували покладений поперед стану ясний вогонь. За щитоносцями стояли вої, їхнi списи мiнилися, грали срiблом на сонцi, їх було так багато, як стернi на покошеному полi. Це й було чоло князя Святослава.
Крiм чола, на деякiй вiддалi вiд стану князь Русi поставив сторожу правої й лiвої руки - з пагорка було видно ряди возiв з пiдiйнятими сторч голоблями, багато вершникiв на конях.
За чолом i сторожею на рiвнинi, серед якої пiдiймалось кiлька пагоркiв, розташувався стан Русi, там темнiло серед зелених лук чимало полкiв. У глибокiй долинi позад стану, бiля самих вiдрогiв гiр, видно було ще одну засаду з возiв.
Iмператор Iоанн задоволене посмiхнувся - з першого погляду було ясно, що iмперiя вивела на бiй набагато бiльше воїв, нiж Русь. До вiйськ iмператора могла при потребi

читати