Завантажити

Варни.
Багато жорстоких вiйн знав цей куточок землi мiж Дунаєм i Руським морем, кожен камiнь тут i кожна пiщинка политi були людською кров'ю. Кожна з фортець високо на горах над Дунаєм в рiзнi часи знала облоги, наступи, голод. Бувало, що вiйська iмператорiв, а пiзнiше вiйська болгарських каганiв довгi мiсяцi тримались у фортецi i нiяка ворожа сила не могла їх взяти. Був час, коли цар болгарський Симеон, оточений уграми, заперся в Доростолi, кiлька мiсяцiв тримав облогу i зрештою пiшов у наступ проти угрiв, прогнав їх у Ателькуз.
Воїв князя Святослава не затримала нi одна фортеця. За короткий час вони взяли вiсiмдесят городiв над Дунаєм, сотнi городищ на долинi, ще багато городiв над Руським морем. Вiдколи стояли Родопи i вiдколи п'ять морiв бились у крутi береги Болгарiї, нiяке вiйсько в такий короткий час не доходило до вершин Родопiв, нiяке вiйсько так швидко не посувалось уперед.
Вої князя Святослава жорстоко, не шкодуючи кровi, боролися з болярами i їхнiми дружинами. Убогi ж болгари - всi тi, кого боляри прозивали простими людьми, смердами, париками, - приєднувались до вiйська князя Святослава.
Коли князь Святослав взяв Доростол, до нього прибули гiнцi iз-за Родопiв, вiд комiта Шишмана* (*Комiт Шишман - правитель Захiдної Болгарiї, який ворогував з Вiзантiєю) i його чотирьох синiв, якi недавно пiдняли повстання проти Петра i не визнавали тепер Преслави...
Гiнцi повiдомляли, що там, над Адрiатичним морем, ждуть Святослава i, тiльки вiн промине Преславу, приєднаються до нього, щоб разом iти проти ромеїв.
Планина горiла, тут тепер знову згадували царя Симеона, його iменем вiтали один одного, iм'я його i князя Святослава вiдкривало ворота фортець. I вже кiльце все тугiше й тугiше стягувалось навколо Преслави, з її стiн уже видно було заграву пожеж над Дунаєм, заграву в горах на заходi, заграву - в бiк Руського моря. В одному тiльки мiсцi не видно було заграви - на пiвдень вiд Преслави - у Вiзантiї. I туди - через ущелини в горах, - до Константинополя, i назад, з Константинополя до Преслави, летiли й летiли гiнцi.
 
6
 
Про все це, звичайно, чує, все це знає iмператор Никифор. Вої князя Святослава iдуть не так, як би хотiв вiн. Мовчить патрикiй Калокiр, мовчить Святослав, страх i вiдчай поволi починають вповзати в душу iмператора.
О, коли б знаття, вiн би нiколи не став кликати князя Святослава сюди, в Родопи, ще й платити золото. Переляканий василевс починає збирати до Константинополя вiйсько, сюди iдуть легiони, якi стояли досi в захiдних фемах. Стратиги за наказом iмператора висилають свої вiйська, вони заливають сiрим потоком узбережжя Золотого Рогу.
На протилежному березi Золотого Рогу, в Галатi, починають лагодити старi, побитi й закладають новi дромони, хеландiї, скедiї. Iз голубої iмли Пропонтиди до Константинополя поспiшають кораблi з легiонерами із Азiї.
Велике вiйсько вимагає зброї, i її кують у майстернях на Галатi й бiля Влахерну, - кують мечi, списи день i нiч, безперервно. Там же, в майстернях, готують величезний ланцюг i тягнуть його через Золотий Рiг вiд Сотенної вежi Юстинiанової стiни до Галатської вежi на протилежному березi. Ця вежа досi була вiдома тим, що в нiй жило кiлька ченцiв, якi нiбито вилiковували жiнок вiд безплiддя. Тепер почеплений до неї ланцюг мусив рятувати Великий палац вiд лодiй Святослава.
Здавалося, що Константинополь i всi його прибережнi феми були добре захищенi з суходолу й моря. Усi ждали, що iмператор Никифор вирушить з своїм вiйськом проти Святослава. I сенатори, i всi чиновники одверто й давно говорили про це.
Але Никифор не поспiшав. Iмператор Вiзантiї не вагався - iти йому чи не йти проти Святослава. Питання це iмператор Никифор вирiшив давно, ще тодi, коли посилав до Києва василiка свого Калокiра. Iншi причини змушували Никифора стримуватись з походом у Болгарiю.
У iмперiї було неспокiйно. Сидячи в Константинополi, iмператор Никифор вiдчував гаряче дихання з Європи. Там iмператор Оттон Перший посувався з вiйськами своїми в Пiвденнiй Iталiї, вiн уже вийшов до моря, бiля Сiцiлiї кораблi його зiткнулись з численним могутнiм флотом Вiзантiї...
Сталося щось незрозумiле. Вiзантiйський флот мав дромони, чудовi хеландiї, кубари, в його розпорядженнi був грецький вогонь, i все ж вiн був розбитий, потоплений...
Неспокiйно було також i в Азiї. Там у Сiрiї й навкруги - у Iсаврiї, Кiлiкiї, Фiнiкiї - протягом кiлькох рокiв не вгавали повстання проти iмперiї, i iмператор Никифор давно послав туди свого доместика схол* (*Доместик схол - командир гвардiйських полкiв.) славетного полководця Iоанна Цимiсхiя з наказом будь-що придушити повстання.
Але протягом цiлого року Iоанн Цимiсхiй не мiг придушити повстання в Азiї, все стояв пiд стiнами Антiохiї, i iмператор Никифор змушений був послати туди на чолi кращих легiонiв стратопедарха патрикiя Петра, про якого всi говорили, що вiн муж хоробрий, жорстокий до ворогiв. Водночас роздратований iмператор велiв, щоб Iоанн

читати