Завантажити

Цимiсхiй негайно повертався до Константинополя.
У самому Константинополi також було важко. Три роки пiдряд у iмперiї був неврожай, феми, якi межували з Болгарiєю, охопив голод, нестача харчiв гостро вiдчувалась i в столицi. Тут усю торгiвлю хлiбом взяв у свої руки, з вiдома, звичайно, iмператора, його брат - куропалат Лев Фока. Вiн скуповував весь хлiб, який довозили до Константинополя, i продавав його по високiй цiнi, наживаючи тисячi кентинарiїв.
Лев Фока був не один. Кожен патрикiй, сенатор, найменший чиновник, крiм великої платнi, яку вiй одержував з царської скарбницi, намагався ще щось заробити. Всi вони торгували будинками в мiстi, маєтками в фемах, тисячi рабiв працювали на iмператора i його поплiчникiв. Голодне, зубожiле населення Константинополя i ближчих фем було доведено до вiдчаю.
Канцелярiю єпарха мiста, що була недалеко вiд Великого палацу, кожного ранку оточували м'ясники, хлiбопеки, торговцi милом, воском, полотном. Вони скаржились, що Колхiда й Керосун не продають їм полотна, що нiхто не хоче гнати баранiв i худобу з Сангарiї й Нiкомiдiї, що в Таврiї нiбито нiколи не було свиней.
Та не тiльки торговцi товпились бiля канцелярiї єпарха. Сюди йшов i голодний люд столицi, нарiкаючи на те, що не було роботи, а коли вона й траплялась, то за свiй заробiток не можна купити хлiба.
Дедалi бiльше й бiльше в столицi поширювались грабiж, розбiй, вбивства. Уночi то тут, то там спалахували пожежi, то тут, то там злодiї розбивали крамницi. Палiїв i грабiжникiв ловили, в'язнями було набито всю Преторiю, але це не допомогло. Мiсто вирувало, хвилювалось.
Хвилювання i неспокiй ще бiльше сколихнули мiсто, коли туди дiйшли чутки про перемоги князя Святослава в Болгарiї.
На iграх в Iподромi, в надзвичайно урочистий момент, коли на арену вийшли всi учасники iгор, а iмператор Никифор разом з iмператрицею Феофано з'явився у своїй ложi, щоб вiтати людей, на лавах почулись крики: "Хлiба!.. хлiба!.." - далi свист. В iмператорську ложу полетiло камiння.
Iмператор Никифор i Феофано змушенi були тiкати з Iподрому. Через вузькi переходи Кафiзми, пiдвали храму Дафн i галерею Маркiана вони потай пробрались до Буколеону.
Цей Буколеонський палац iмператор Никифор велiв будувати ще тодi, коли сiв на престол, бо вiн боявся жити у Великому палацi, де царювали й гинули насильницькою смертю iмператори - попередники Никифора.
Свiй новий палац iмператор поставив на пiвдень вiд Великого палацу, над вузькою й глибокою затокою, де можна було тримати напоготовi кiлька кораблiв. Палац цей i зовнi, i всерединi нагадував фортецю, мав високi стiни, бiйницi, вежi, льохи. В нього важко було зайти, а ще важче вийти.
Пiсля подiй на Iподромi iмператор заспокоївся тiльки тодi, коли опинився в Буколеонi.
- Вони жорстоко розплатяться за це камiння, - сказав iмператор паракимомену Василевi. - Наша етерiя повинна перевернути весь город...
Над Константинополем висiли важкi хмари, вiд галатського берега вiяв холодний вiтер. Обличчя iмператора було сердите, вiн стояв мовчазний, замислений, довге, чорне колись волосся, рясно посiчене тепер сивиною, куйовдилось вiд вiтру. Темнi очi з-пiд густих, кошлатих брiв похмуро дивились на галатський берег.
Через кiлька днiв тривога iмператора Никифора розвiялась - до Константинополя повернувся стратопедарх патрикiй Петро. Iз своїми легiонами вiн швидко пройшов Сiрiю, оточив Антiохiю, поставив тарани й метальнi машини, запалив мiст грецьким огнем i взяв Антiохiю. До Константинополя вiн привiз безлiч полонених, скарби.
Iмператор Никифор почував себе переможцем. Вiн сам вручив велику нагороду патрикiю Петру. Оскiльки ж звiстка про падiння Антiохiї була одержана напередоднi свята архiстратига Михайла, велiв зробити вихiд у святу Софiю.
Але ще до цього виходу вiн зустрiв у Буколеонi Iоанна Цимiсхiя. I тодi iмператора прорвало, вiн вибухнув страшним гнiвом.
- Як мiг ти допустити, - заволав вiн на Цимiсхiя, - щоб я у цей важкий для Вiзантiї час знiмав великi сили з меж Болгарiї i посилав їх у Сiрiю!..
- Великий iмператоре, - вiдповiв Цимiсхiй. - Я дiяв, як ти велiв, - берiг Антiохiю, що є третiм городом свiту, i намагався взяти її облогою.
- Безумець! Твоя облога затягнулась на цiлий рiк. А патрикiй Петро взяв Антiохiю за один день.
- Вiн розбив стiни, спалив половину города, не залишив каменя на каменi.
- Бувають часи, - крикнув роздратований iмператор, - коли треба руйнувати не тiльки городи, а цiлi землi, не шкодувати нiкого й нiчого! Патрикiй Петро зробив це й прибув до Константинополя з великими скарбами.
- Це правда! - промовив Iоанн. - Антiохiя тепер найбiднiший город свiту, вона не скоро встане з руїн i попелу.
- Ти смiєш мене осуджувати! - закричав нестямно Никифор. - Паракимомене Василю! Вiднинi Iоанн Цимiсхiй не буде доместиком схол! А ти, бездарний полководцю, їдь у свою Вiрменiю, тобi немає мiсця в Константинополi.
Тiльки пiсля цього iмператор Никифор вгамував свiй

читати