Завантажити

це щоденно наводить на думку про те, що так – саме в такій формі – предметів розташованих і життя, що триватиме – має бути і завтра і післязавтра.
Є різні теорії, які пояснюють, чому це так. Теорії, гіпотези та доводи, породжували завдяки своїм міркуванням люди. Однак, якщо звести коло до дещо вужчого, найбільш об’ємними є дві: або предмети і життя всесвіту виникли випадково, завдяки якимся випадковим і загадковим процесам – так з точки, яка була ніщо, раптом постало щось, це щось неживе раптом дало першу живу клітину, далі – процес еволюції – і вінцем всього людина й теперішній стан цивілізації. Або: хтось, ймовірно Творець, створює все, спочатку неживі, а потім і живі предмети, а те, що вінець всього – людина, саме тому й вінець, що має чимало якостей, наданих цим творцем, зокрема й сама можливість творити, якою не володіють, наприклад, панди, камені, самі планети тощо. Спір триває постійно. Одні кажуть: створити все неможливо – це фантастична теорія. Інші: ні, випадкове життя з неживого – набагато більш фантастичніша теорія, як і те, що з неймовірних чисел випадковостей еволюція «випадково» чомусь давла довершені форми, а не безперервні мутації впрдовж сіксільярдів навіть, а не мільярдів років, як мало б бути, якби все творила еволюційна випадковість. Наводити томи доводів – марна річ. Хоч інтернет і безрозмірна річ, якби всі почали наводити і пристосовувати дводи кожного стосовно однієї з цих точок зору – могло б не вистачити місця. І точно вже не вистачило б місця в людському мозку, щоб усю цю інформацію перетравити в головах, упорядкувати, збагнути, а потім вже почати міркувати, зважуючи на терезах, і нарешті дійти логічного і єдино парвильного висновку. Таким методом: доводи і спір – це питання щодо всього, що не ми і ми водночас – не з’ясувати. Всі за такої дискусії просто мали б збожеволіти – суто від інтелектуального перевантаження.
Але є простіші досліди, які кожен може провести над собою. Поміркувтаи персонально: про все, що в тобі, але перш за все про все щзо поза тобою – чи не чудне воно все, чи не величне, чи не гідне подиву? Ти вміжш писати слова і складати вірші? Хм, це цікаво. Поміркуй, як це так? Результат еволюції? Дивний результат. Тим більш дивний, що всі ці слова якось працюють по-різному, викликають чомусь різні емоції у різних читачів чи слухачів навіть у тебе самого – якось воно відстоїть окремішньо, від усіх неживих предметів, якось мало ця людська здатність – творити, вигадувати, конструювати – подібна на ту спокійну апатію і повну безвідность, повну я б сказав інтелектуальну мертвість, в якій розташовані всі інші предмети – комети, галактики, взагалі все. Крім того, те, що твориш в умі – здається, не залишається, а ніби зникає, те що є навколо – залишається. Але ось, о диво – все, що було навколо – дерева, будинки, люди – змінюється, і раптом ти завбачаєш, що дещо з того, що було, що здавалося набагато надійнішим, ніж людська думка – його вже нема, а те, що одразу, здається, зникло – твоя людська думка, забулося, але хтось почув сказане тобою і записав – і ось, тебе і предметів, яких ти спостерігав за втого життя – вже нема, а думка, зчитувана іншими – в книзі, в полтні, в камені – ще є. Та ось ситуація знов іде навпаки: твою думку, книгу, скульптуру знищили – і ось їх вже нема, як, здається, нема і тебе, але, о диво, ось іде на зворотнім кінці землі хтось, кого порівнюють з тобою спочатку на фотографіях, а потмі ДНК – воно як ти, в ньому багато інформації про тебе. Отаке все, що далі, ніж ми, і чим є ми, і чим ми перестаємо бути, але не перестаємо бути до кінця – є ще одне, те, що важко дослідити шляхом наукових порівняльних дослідів, навіть шляхом найпотужнішого дослідницького механізму – людської думки – це душа кожного. Ми її, душу, не бачимо. Але ми нею безперервно користуємося в повсякденному житті: почуття, суб’єктивний аналіз, емоції – все це прояви душі, як і всіляка інтелектуальна праця. Ніхто не знає, якщо шукатиме самотужки, куди йде душа. Біблія говорить: що до Спасителя, Ісуса Христа. Еволюціоністи не вірять, що вона є: але чомусь нам продовжують снитися і з’являтися нам нещодавно померлі родичі чи давні друзі, і очмусь, о знов дивний збіг, це трапляється найчастіше в періш 40 днів після фізичної смерті людини (дивний збіг: по Своїм воскресінні Ісус з’являвся учням в ці дні, про ці 40 день кажеться в інших частинах Біблії) – чомусь, якщо ми пильно прислухатимемося, на похороні ми можем відчути, що душа людини, що вмерла, ще недалечко. Тобто, якщо душі нема – чому ж тоді всі не чинять так, начебто душі нема, а чинять так, нібито вірять, що вона є. Тобто почуваютться, чувають, психічно живуть, одним словом. І ця душа – те що в кожному знас й окремішнє кожного і належить винятково кожному – вона в контакті з Богом завжди, навіть коли заперечує Його, і вона, наша душа, незмінно повертається до Бога. Тому що все Його. Ніяк не в звичному для нас егоїстичному розуміння: моє, бо переважно я ним користуюсь, маючи на це право. «Господня земля, і все, що на ній, вселенна

читати