Завантажити

тут в іншому. З усіх учасників розмови, до якої ми з вами долучаємося зараз, Нуненко був лише одним із двох (а другий - Калеб), які увійшли в Кнаан, аж через сорок років блукання пустелею (а дороги-то від Єгипту до Кнаану було всього 40 день). Але для Нуненка навіть не це було так важливим, - куди важливіш було те, що всі подальші події сталися винятково по тому, як Бог повідомив, що саме так воно й трапиться. Думаю, навпаки, треба бути божевільним, щоб побачивши, що вхід в Кнаан стався згідно по слову Божому, а не згідно з мріями багатоьох дуже чеснотних людей, щоб вагатися: якого Бога обрати. Скажіте: що має трапитися особисто у вашому житті, мій любий друже і моя люба подруго, щоб ти повірив, що служити Господеві не тільки хороше, а й ще й навіть якоюсь мірою помітно вигдніше, ніж служити власним забаганкам? Втрата близьких? Здоров`я? Кар`єри? Коханих? Капіталу? Нерухомості? Чи втрата самого життя? В останньому випадку вибір – служити чи ні Господеві – здійснити вже буде неможливо. Саме це і сталося з усіма, крім Калеба, однолітками Нуненка. Ніякі молитви по смерті не виправлять долі душі: інакше в Слові Божому була би маса оповідей про загробне каяття тих, хто одного разу не повірив Мойсеєві, калебу і Нуненку – але таких оповідей там просто немає. Може, як вони, оті євреї біля так і неперейдених ними вод Йордану, ти зараз ще віриш у невичерпність Божої благодаті і Його прихильності саме до тебе, може, тобі геть в усьому ще досі щастить, може, тобі все ще з легкістю вдається уникнути пасток, в яких можна втрати все - включно з життям – але, і тоді і зараз, хоч Бог і вів свій народ пустелею цілі сорок років, вдовольняючи навіть чи не кожну їх примху (і воду зі скелі давав, і м`яса – їж не наїсися ), настала мить, коли благодать для невіруючих серць усе ж вичерпалася. І вони не ввійшли: до земного Кнаану. І ми (через подібну до їхньої легковажність) можемо пройти повз: Кнаану Небесного.

Lazarus (Luke 16:19-31)
«Not all of the good things in life are fun» («Brothers in arms») – записав 20 квітня інтернет-користувач Expat Fom Hell (osakajo-expatfromhell.blogspot.com) у одному з живих журналів. Справді: не всі речі в житті, навіть цім, бувають хорошими. Хоча є і вельми веселі та хороші речі й події.
У його житті, сказати б, усе було гаразд: з діда-прадіда в його родині траплялися лише талановиті й трудящі люди. Він і сам був гідний свого прізвища, яке не зберегла для нас історія. Високий, статний, вправний, тямущий, розумний і талановитий, він не відмовляв собі ні в чому. Щодня, щойно сонце прокочувалося праворуч веселим небосхилом, далеко за обідні години, його дім переповнювався такими близькими, хорошими, вірними, а головне – веселими і тямущими в розвагах друзями. Сміх, радість, вдоволення, успіх і відчуття того, що все це триватиме вічно, царювали навколо нього постійно. Кожного дня все було гаразд: все було на столі і було все до столу. Щодня він одягав щось новеньке: чи то хвацькі черевики з крокодилової шкіри, чи нову сорочку з дивовижного вісону, походження якого неможливо було з`ясувати, але він так файно прохолоджував тіло в спеку і так надійно захищав при найменшому похолоданні, що нікому з його чисельних – таких самих заможних і модних гостей, як і він сам, і на думку не спадало досліджувати походження цих благ чи їхню ціну. Достатньо було того, що вони віддавали за все те добро шану Богові: як сильно Він поблагословив дім їхнього друга, його п`ятьох братів та їх самих у цьому житті – очевидно, що Бог не може так сильно благословляти людей неправедних і недостойних. Тому, впевнені в своїй богообраності і недаремності щоденних бізнес-зусиль, щовечора всі вони знов і знов збиралися разом на вечірки: їли, пили, посміхалися, співали пісень і славили за все те Бога. Йому, господарю, все це дуже-дуже подобалося: щойно до серця підступали нудьга і пересит, як, здається, Сам Бог іще й іще раз благословляв його якимось новим другом – зазвичай такий з`являвся зовсім доречно, щоб умить ока розвіяти його раптову нудьгу своїм розумом, чудернацьким подарунком чи дивовижною тюбітейкою на голові (таку саму чи навіть більш витончену й коштовну негайно ж отримував і господар). Хвороби, нещасливі випадковості, невдачі і сльози, здавалося, забули дорогу до цього хорошого, ну, дуже хорошого дому. І тільки одне з дня на день дещо опечалювало господаря: якось біля його дверей з`явилося якесь жалюгідне насліддя дітей Аврагамових – брудний, нікчемний, майже нерухомий жебрак, увесь укритий струпами, вонючий, гидотний і неприємний. Він мовчки лежав під дверима, ніби нічого не очікуючи, але очі Лазаря, бо саме так звали того потворного старого, задивлені у якісь невідомі далі, ніби все ж на щось очікували. Якби його воля, господар зараз же розпорядився б, щоб бридкого дідугана прибрали подалі від його та очей його шанованих друзів, яких міг образити вже сам вигляд старого. Та не він його сюди клав, і не йому його звідси прибирати. Для багатиря було очевидним: отсе подібне до людини, або його батьки, було дуже-дуже

читати