Електронна бібліотека/Проза

Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Завантажити

она, Елена, поднесет к устам и нежно благословит ребенка своим первым материнским поцелуем. Ей решительно все равно, кто это будет, мальчик или девочка, ей вовсе наплевать, здоровым или даже больным, он, младенец, родится, ей все равно, как он будет выглядеть – но это будет ее ребенок. И именно она, а не кто-то другой, хоть есть, конечно, миллионы прекрасных, станет самой лучшей матерью изо всех живущих. О, она еще пуще возлюбит и возблагодарит за этот дар Бога, - она пожертвует всем, чем только можно пожертвовать, - лишь бы ощутить этот бесценный дар под своим маленьким 25-летним сердцем! Но, кроме просыпающейся в уме радости, было вокруг, и оно словно висело в воздухе, какое-то нехорошее предчувствие. Что-то странное появлялось временами во взгляде мужа. Что-то было не так.
Однажды, совершенно трезвый, он вдруг начал с кем-то разговаривать. Этот кто-то был явно не бог. Сердце Елены, находившейся рядом, сжалось от небывалого доселе ужаса - она пыталась молиться, но мужу, просто на ее глазах, с каждой минутой как-то становилось все хуже и хуже. Вскоре паника полностью овладела ее сердцем. Взяв возлюбленного под руку, он в ярости что-то выкрикивая, согласился, Елена поспешными шагами, истязаемая внутренним ужасом (муж повторял одно-единственное: «Я боюсь! Я так боюсь! Они пришли, они смотрят на меня! Вот, они рядом!»), вела-просто тянула суженого к единственному месту, где, казалось, еще можно обрести защиту – к дому их общих знакомых. Она спросила, кто же с ним говорит. Но он лишь ответил, что их лица огненны и красны, и они так сильны... Наконец, он сообщил, что голоса, говорившие с ним весь день, повелевают и ЕЙ сделать ЭТО вместе с ним. Он схватил Елену за руку, но постоянно молящаяся подруга рванула ее на себя, - и успела. Прежде, чем скрыться в ванной комнате, Елена с ужасом увидела нечто непостижимое, и картина эта время от времени будет теперь преследовать женщину всю жизнь: как бы некий сильнейший порыв ветра внезапно оторвал его от нее и бросил ее супруга к окну, в полете он успел ухватиться за портьеры – вместе с ними и оконной рамой он тотчас исчез в проеме. Ветер тотчас умолк. Снизу была тишина. Шок давал себя знать: было необычайно тихо (или так показалось). Она не нашла в себе сил подойти к балкону. Спустившись по ступенькам со второго этажа, захлебывавшаяся от рыданий Елена увидела то, что еще было ее мужем – тело, пронзенное стальными прутьями кролячьей клети, на которую он и упал вместе с пеленами-портьерами. Муж еще дышал. Но недолго. Запомнилась кровь, пена и ужас пережитого. И совсем отчего-то не запомнился берег прекрасной реки, на котором все это произошло.
«И спросил его: как тебе имя? И он сказал в ответ: легион имя мне, потому что нас много.
И много просили Его, чтобы не высылал их вон из страны той.
Паслось же там при горе большое стадо свиней.
И просили Его все бесы, говоря: пошли нас в свиней, чтобы нам войти в них.
Иисус тотчас позволил им. И нечистые духи, выйдя, вошли в свиней; и устремилось стадо с крутизны в море, а их было около двух тысяч; и потонули в море.
Пасущие же свиней побежали и рассказали в городе и в деревнях. И [жители] вышли посмотреть, что случилось» (Марка 5:9-14)

Нуненко
Якось, було і є це біля Шхему (Сихему), вустами Йозеї Нуненка, Господь Бог і Творець кожної з клітин у твоєму тілі та кожної окаменілості чи м`якости на цій землі сказав нам крізь фіранки віків: «Оце ж бійтеся Господа і служіть Йому щиро та вірно, та відпихайте геть боги, що їм ваші предки по тім боцї ріки й у Египті служили, а служіте Господеві. Коли ж не любо вам служити Господеві, так вибирайте тепер, кому хочете служити: чи богам, що їм служили предки ваші, що жили по тім боцї ріки, чи богам Аморіїв, що в землі їх ви тепер живете; я ж і мій дім служити мем Господеві!» (Книга Ісуса Навина 24:14-15). Що це ти знов, із самого рання торочиш? Якому це Господеві ще служити? Чи не вірні ми й так господеві, який всередині нас, чи тому Господеві, який назовні і на знак вшанування якого нашу державу називають християнською? Врешті-решт, чи не вільна от я, читаюча це, людина? Чи не дано мені все дарма? З чого б я маю вклонитися Богу, Якого не знаю? Думаю, ці всі думки виникають справедливо. Але вся справа в тому, що нічого точнішого, нічого більш достойного довіри, ніж Священне Писання особисто я не стрічав. І вся правда про те, що ми, і чим володіємо, знов ж таки міститься в Письмі. І навіть ця-от, незаперечна істина: «І дав Я вам Край, що над ним ти не трудився, і міста, що їх ви не будували, і ви осілися в них; виноградники та оливки, яких ви не садили, ви їли» (Ісус Навин 24:13). Не садили ви, любі мої друзі, тую картоплю і тії боби, не забивали тих поросят і бичків, що їх їли сьодні на снідання, не заливали в пляшки той квас і оте-от вино, які потім пили. Міста – хай то Київ (так справедливо названий євреями Єгупцем – він і зараз нагадує Єгипет, в якому вклоняються всім богам, які тільки можна вигадати!) чи Донецьк, Львів, Сімферополь, Кривий Ріг, Москву, Ригу, Лондон чи Балту. Не



Партнери