Завантажити

миль
З’явилася переді мною. Ти стала мій герб.
Я залишивсь очманілий серцем серб.

Важко богинею дихать, трудно її кохать.
Рясно дощ насипав по місту плать. Як тать,
Мчусь за тобою з раненою головою,
Б’юсь об одвірок, щоб замовчать.

З піни встає Афродіта.
За нею встаєш ти.
Тіло ураз почина тремтіти і мерехтять світи -
О, моя Афродіто, світи мені, світи!

Дума «відморозка»

Вчора був – такий.
Сьогодні став інший.
Вчора – будяки,
Сьогодні, як рікша:
На почуттях візку
Возсідаю пішки.
Стукає в виску –
Просто кохаю
Просто (як дим),
Легко (як вітер) -
Від тебе сліди
По бруківці душі
Підборами
Продовжують дріботіти.
І продовження нема:
Знаю, зустрілись
Занадто пізно.
В серці – зима:
Став грізним.
Став, як стовп
(Як став - відморожений),
Як голодний вовк
(Місяцем тіла, голосу,
Цілунків твоїх розтривожений).

Розмова з Навіщо

Так солодко, так лячно, наче поні
Мчить риссю в безвість й обганяє «Форда».
Ах, стукіт цей солодкий в скронях,
Ах, трепет серця: закохавсь в колишню наречену лорда

- Ах, морда! – сам собі кажу, -
Навіщо? Невже не маєш тещі і дружини, дещо?..
«Навіщо», щоб було ти дієсловом,
То відповів я тобі, Ледащо!...

***
Я загину скоро.
Я загину напередодні ранку.
Будуть хором співати анголи
І не будуть мене стрічать.
Я подам на тарелі їм
Серця мого ополонку,
З якої уже не набрати води –
Із неї куширі стирчать.
Братимуть мене оті анголи
І складатимуть по шматочках,
Шматочки розбиратимуть
І шматочки ті будуть пищать.
Через той зуммер Бог
Ледве чутиме, що в мені,
Але помічатиме,
Що на кожному з тих
Неоковирних клаптиків
Дивним візерунком
Застигла лиця твого
Фірменна печать.

Тут

Джмелі гудуть. Гудуть-літають бджоли.
Солодку, люблячу я пальчиків твоїх ловлю отруту.
Ні дня, ні вечора – ні-ні, ні, не забуду я ніколи
Цю, що щоразу кожна мить, проведена - з тобою - разом і навіки! – тут.

***
Коли закінчуються кошти в мобільнику,
Це так романтично.
Це означає: кохаємося реально,
А не за гроші - гіпотетично.
Кохання, бачу, не знає зла,
Не зна смерті,
Чому ж ти тоді сьогодні така тиха і сумна,
Скажи відверто?
Чи тому, що не сумна,
А насправді - щаслива?
Любов, як весна.
В життя нарешті прийшла -
Така вродлива.
Такі тонкі відчуття
І космічні.
Стосунки такі легкі
Й енергетичні.
Це добре, що є інтернет –
Платону дяка.
Сьогодні я став поет,
Який від щастя нарешті заплакав.

***
Я шалію один без тебе, шалію!
Я радію, що ти в мене мене є -
Ой, як дуже радію!
Не розумним стаю, а дурію.
А душа
Все про тебе мріє.
Вона мріє так, мов раніше не дихав,
Ніби я не спав
І кохання ніколи не кликав,
Ніби я, як старий аксакал,
Не втішавсь перемогами в сексі,
Ніби все життя не колисав
Сам себе,
Не ходив ніколи в светрі.
Ніби я ніколи не був
Легковажним, як вітер
Ніби не блукав,
Як сомнамбула світом.
Ніби горобців
Не ганяв,
Не стискав чужорідних персів, -
Так люблю я тебе
Неспокійно і вперто,
Ніби ніколи тебе й не знав
І ніколи не був поетом…

Я шалію, ох, як я шалію!
Я, вдивляючись в фото твоє,
Наче дівчина, млію.
Не розумним коли стаю і коли дурію,
Розумію одне:
Лишень так ти ближча стаєш.
Мрію. Мрію і мрію.

Дефіцит почуттів

Цілунок – не «філео».
Це навіть уже не дружба.
Серіал поцілунків –
Філіал страстей южних.
Ми з тобою безпристрасні,
Холодні, як яблука зимні.
Щоб покуштувати одне одного
Нам потрібні години,
Проведені в безперервних цілунках
(І це лише, щоб з’ясувати, наскільки міцна наша дружба!).
Але краще цілунки
Вимірювати
Нам в добах,
Тоді, будь певна, не страшна нам
Ані дружба,
Ані «03» служба.
Ще краще -
Щоб не боятися зруйнувати
Нашого «філео»,
Несподівано з дерева
Гепнувши додолу щастя,
Цілуватися взагалі постійно:
Навіть подумки. в обіймах іншого
Чи в лабетах суцільного
Довкілля-нещастя.
Тоді-то нам і вдасться з’ясувати
Одну просту істину,
Якої, не зустрівшись,
Ми, певно, ніколи б і не пізнали:
Скільки б не дивилися,
Не балакали з тобою,
Не обіймалися
Ти і я,
Все одно
До кінця життя
(Як цивілізації - нафти)
Нам цього не вистачить.
Нам завжди буде мало взаємних
Обіймів, поцілунків, поглядів, дзвінків, листів
І всього іншого,
Про що соромно писати навіть сьогодні:
Й це при такому дефіциті стосунків!!!

Здійснення мрій

Я мріяв, може, бути електриком,
Але не зміг дорости
Навіть до звання чесного електрода.
Шанси були стати Гектором,
Поетом, дизельним паливом
В просині інею серед заметів негоди чи
Хоча б маленьким горілчаним заводом
(Складом, фабрикою
З переробки вторсировини).
Але раптом життя
Розпорядилося інакше:
Такого-то числа й такого-то дня, року
Я став звичайним неізольованим від бур почуття
Сталевим замороженим дротом
Для безперервного проходження електрики
Спогадів і мрій про...
Крізь мене:
І так - навіки.

***
Клекоти минулися.
Лелеки відлетіли.
Відійшли попередні спекоти:
Залишилася мрія лише –
Про твоє розкішне тіло.
Залишилося мріяти, тамувати
При спогаді

читати