Завантажити

шкурами
Спочиває ніжна слов’янська душа.
Але байдуже це
У вік наш шкурний.
Коли серця немає в людей –
Замість нього у них анаша
Й всі англійці блукають безцільно
По київських вулицях курних.

***
Лебідь шукає свою подругу.
Навіть муха собі подругу шукає, –
Ну, скажіть, чим я гірший від мухи,
Що її безнадійно й безмежно я так кохаю?

9 днів

Я знайшов з тобою вдячні вільні вуха -
Найвільніші з порожнин вушних у світі вільних.
9 днів не маю спокою я духа –
Вуха люблять слухати мене так сильно.

Ранковий гімн

О, сонце моє, о, моя Аврора!
О, радість життя ти моє, і печаль, і горе!
О, світоче ясний!
Струнка телеграфна пісне!
О, мій вічний вірше!
О, радість моя свята!
Вітаю тебе із уставшим
Над селами світлом!
Хай прийме мої цілунки
Твоя кришталева небесна п?ята!

Скоро

Сьогодні сильно у мене болить голова.
Сьогодні мене всього врізнобіч розриває вітр.
Я знаю, що скоро вчую завітні слова:
– Привіт!

Я знаю, що скоро ніжно тебе обійму
І дуже скоро зблякне мій платонічний світ.
І я залишу тебе не сумну –
Заціловану до ланіт!

***
Господи, прости!
Господи, караюсь!
В мене немає сили –
Я без неї скитаюсь…

Я ж бо по крові - скит,
По відчуттях – українець,
Ну, а душею – Свіфт –
Рветься душі безлюдний звіринець.

Рветься, бурлить душа,
Мов в небесах потоки.
Пада сльоза -
Мої засліплені роки.

Нею накрило – плащ,
Острове мій незаселений,
Тільки не плач –
Я вже несусь крізь села.

Я вже лечу. Лелег
Я табуни обганяю,
Душу колодязні кільця степу
Мертвим вінцем обіймають!

«Дніпропетровськ – Київ»

Переважно ним їздять ділові люди:
Щось купити, продати, сходити в посольство…
Та між ними сидить ось поет-іуда,
Що ні уст, ні погляду твого не витримав хлібосольства.

Що не витримав тези: «Її – не бачить!»,
Що іщез би, мабуть, якби її весь час не бачив.
Він, озброєний олівцем і зубним протезом,
Ярославною все за тобою безнадійно плаче.

Що не вірить у те, що ти ждеш так само і мрієш,
Що живеш, як і він, одною любов’ю, -
Ні, не поет у цім поїзді їде, а віник,
Що в собі замітає під серце кров.

Провідниця стара пройде, погляне нишком,
Як він скроні затискує, в небо очі зводить.
Нахилившись, вона прошепоче: «Парнишка,
Ведь она позвонит!»

***
Ви красиві такі: елегантні груди,
Що по центру прикрашені модним кулоном,
Очі, хіті повні, лице червоне,
Щойно в бік чоловічий поглянете ненароком.

Але я холодний до вас, як айсберг:
На пероні чека та, в якої, здається, відсутнє поняття про груди,
Та душа моя піниться пивом Calsberg,
Як згадаю, що з нею сьогодні буду.

Жебрак

Я дурію, мене усього затисло в крісла –
Почуваюся льотчиком Другої світової –
Я заходжу у штопор, у горлі тісно –
Просушити б його, чи хоча би понюхать хвою!

Я твій запах, здається, чув у повітрі,
Хоч ніколи тебе не торкавсь, не лапав.
Та, як градус високий в розчиненім спирті,
Випиваю себе самого і піт капа.

Я каністрою в поїзді цім займуся,
Запалаю Стожарами я опівдні,
Я люблю, обнімаю на відстані і на тебе молюся.
Як одне ми без одного бідні!

***
Скоро вже про це дізнається весь світ –
Що поет і без неба не можу жить!
Розказав я супутникам своїм у купе,
Чому сіпається тіло моє і в такт коліс тремтить.

І сказала бабуся одна:– Помреш.
Хлопець тільки знизав плечима:– Без меж?
Третій у купе промовчав
А лікарка, що їхала не з тим,

Брови скинувши, мовила:
– Теза про існування меж
Між життям і смертю – брехня! І немає меж
Почуттям людським. Все ж
Я, як лікар скажу: ви маєте побачити її негайно!

…Скоро про тебе знатиме весь світ:
Скоро кожна тополя мою любов степами нестиме,
Всесвіту кожна мить
З флешки серця мого безперервний ефір про тебе вестиме.

Аляска

Я одівсь так, наче бомбить Аляску
Я зібравсь, а не кохати зорі.
Не хвата хіба що шахтарської каски
В лепрозорії.

Я завівся так, мов торпедний катер
Борознить не хвилі – лани Вкраїни!
Моє серце кипить, його проснувсь кратер –
Мчу до другої половини.

***
Дехто вірші пише у п’янім угарі.
Я в угарі пишу їх твого полону.
Наркоманом в кумарі
Головою об тебе ударивсь з розгону.

Навік

Я сьогодні вижатий, мов лимон.
Ах, кохання у мене такого ще не було!
Не здійснилася мрія: стогін на все село.
Як було, так було

А було все прекрасно і навіть більш:
Ти всміхалась, як казка, а я вірш
Все не міг написать і придумать ласкаві слова,
Ти і є та любов, ти – монета моя нова!

На монеті написані імена –
Їх, чужих, так багато, а я – один –
Кельтські, руські пройшли через тебе племена
Баламутних мужчин.

Та за всіх найбільший я баламут.
Я сьогодні тут, а завтра там,
Ще сьогодні в полоні твоїх любовних пут,
Завтра я залишуся сам.

Криголамом випливу в океан.
Пролунає останній на пірсі гудок.
І проб’є останній прощальний тамтам, -
Ах, як хочеться в піхви твоєї док!

Ах, як хочеться бути твоїм повік.
Щоб торкатись губами твоїх повік,
Щоб називатися: чоловік
Навік.

***
Минула ніч. Нам не потрібні були свічі,
У

читати