Завантажити

люба моя жаги Петра!

***
Обіймаю ніжно іззаду за плечі.
Заціловую всю до дна.
Ця любов – ах, сліпа й недоречна! -
Небезпечно-хороша й пекельно-хороша, сумна.

Ця любов насправді є не сум, але сума
Слів неточних і влучних до болю торкань:
Провінційна, ніяка, палка «Осасуна»
Виграє у «Реала» – життя виграє у нас матч без вагань.

Обіймаю. За плечі. І ніжно.
І цілую. У лоно спочатку. В вуста.
Застигає засліплений погляд лавиною сніжною
В тому місці, де щойно минулися наші любовні свята.

***
Я - засмучений.
Ах, який я засмучений.
Я думками про тебе стрімкими,
Як лось, замучений.
Наче покруч,
Понівечений і покручений,
Наче сволоч,
Мрію про тебе, про найлуччу.
Як паліччя, горить що в огні, понівечений
Я, спаплюжений, мабуть,
Ізнечеловечений.
Я стаю, як підзорна труба,
Обезглазений, -
Удивляюсь вперед
І неждано, негадано
За дніпровськими
Синіми
Мерзлими
Газами
Твої риси,
Не в мене закохані,
Вгадую...

***
Назустріч щастю я мчу, назустріч горю.
За шторою дощу мов мудрий волхв сховався місяць.
І дихають у світ шляху мого небес гілки прозорі.
Тремкі, як ти, легкі і швидкоплинні – наче квіти…

***
Ти на «клаві» заснула, я - навіть і не на Олі,
Бо від зустрічі тої - в печінці болі,
В серці сум же від того, як тя згадаю:
Хоч холодна, та, вибач, усе ж кохаю...
Взагалі, я холодне завжди любив: компоти,
Рибу дуже морожену, тухлі шпроти,
Іній, сніг і про сяйво північне казку.
Тому, мрію, листа хоч отримаєш.
На добру ласку
Ти його прочитаєш
(До серця навряд притиснеш).
Може, правда, хоч спогад про мене
Твій ліф ізсередини стисне...
Словом: помню, люблю і чекаю на чудо.
Твій Планета три дні. Надіюсь, таким і буду...
Все, пока! Це Руслан був. І знову привіт, Людмило!
Не боюсь і кащея, коли листи пишу тобі, моя ж ти мила.
Прощавай же навіки. Зустрінемось утром
(І іще одне: дай поцілую в самі повіки!
Дай до дна розцілую всю-всю попутно!).

***
Сумний, як Вертер, радісний водночас
Я мештами торую в рідній площі шлях,
З тобою уявляючи майбутнє,
Хоч уявить його не можу я ніяк.

Fingers

Я пальцями гладжу трубку,
Звідки долинув твій голос.
Тремтять вони, бідолашні,
Наче здатні запам?ятати всі наші слова.
І я наказую пальцям:
Гей-но, сволочі!
Не тремтіть!
Мені й так
Без неї поночі!
Щоночі тремтітимуть, проте, пальці,
Гойдатимуться, як вітрила в далеких морях...

...І дотягнуться мої вітрила
Вночі, коли будуть вже не зі мною,
До тебе. Далекими крилами
Донесені в снах,
Простягнуться далі
І, оминувши, ніжно погладивши зверху сплячі очі,
Стануть на мить губами
На твоїх губах...

Чоловік зі степу

Я хотів би бути святим, та не можу.
Я хотів би стати рідким і тотожним
Кожній рисі в твоїх очах і кожній клітині,
В кожнім кроці твоїм перебути і в кожній годині.

Щоб сидіть на плечах у тебе птахом,
Пропливти під тобою дніпровською жабою
Чи засвітить над дахом, -
Я хотів би буть навіть не зовсім життям в тобі, а тобою -

Чим захочеш - чи слиною сплюнутою, чи ногою,
Хочу буть зрізаним нігтем в твоїй руці, еритроцитом під серцем -
Це найкраще було б - по твоїй душі
Я тоді б розтікався перцем.

Я б тоді нагадав про себе тобі навіть під час води ковтання,
Нагадав би й поміг під час умивання,
Я би витік і втік у кран назад і сміявся б
Лиш від того, що щойно цілунок мій

По твоїх ковзнув по пальцях...
Непомітно ковзнув, і ти цього навіть не відчула б,
Непомітніше ще я би зудом пробіг по твоїх скулах.
Я б метнувся на небо

Й дощем би упав тобі на щоку миттю.
В літню спеку єдиною б краплею б гепнув.
Й ти подумала б одне: як мені добре
З чоловіком зі степу.

Будьмо щасливі

Ти – бджола моїх снів.
Ти жалиш мене миттєво
І потім колами довго
Розповсюджується тілом моїм - твій спів.

Срна

Ти – серна моїх років.
Ти стрибаєш, раптом і весело вигинаєшся
І потім довго горить і не застигає
Чавун виліплених почуттів.

Словом, ти – акація моїх ночей.
Понюхати твій білий цвіт і
Не затремтіти, не замилуватися
Неможливо.

І все-таки, мабуть, ти – джміль:
Гудуть горгони гормонів,
Народжуються мертві спазми в гортані,
І єдине, що залишається, тверда віра: щасливі - будем!

Кипр

Деталі всесвіту ламаються соломою,
Хрустять кістки цих помережаних віків,
Повіки закриваються (на «клаві»), в очі втомлені
Твої дивлюся я крізь даль снігів.

Маює степ у мене, грає юним місяцем,
Тобі ж пророцтва в пелені шепоче сивий Дніпр.
Що буде далі, байдуже. Чи жити, чи повіситься
Однаково - лиш усмішки твоєї знову, знову сниться мальовничий Кіпр.

Овал лиця і пасм волосся веретенниться,
Холодні очі і кораль зубів,
Твій голос стовбуром зв’язку невидимо плететься, як гусениця
Вночі по дереву моїх легких тривожних снів.

Легка, як дим, приваблива, як колісниця Дарія,
Чуттєва, як мімоза в зимньому саду життя –
У мене в грудях почуття від цього все зростає, а не даліє.
Скажи: навіщо, що робить, як обійняти тя?

Афродіта

Вона народилась із піни хвиль.
Ти – з дощових бритійських

читати