
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
рідня, а тілько мій учень. Я для того й у Полтаву прийшов з Переяслава, щоб пособити йому екзамен здати.
Така дбайливість за свого учня подобалася авторові перелицьованої "Енеїди", бо це був ніхто інший, як Іван Петрович Котляревський. Авторові славної пародії, що любив усе благородне, в якому б образі воно не виявлялося, сильно припав до вподоби мій добрий ориґінал. Він запросив до себе в хату Степана Мартиновича і, щоб не виявити йому, що саме він і є той попечитель, провів його до кухні. Там посадовив його на лаві, а на другій, кінець стола, сів сам і мовчки любувався на профіль Степана Мартиновича. А Степан Мартинович тимчасом прочитував напис, що його словянськими літерами викарбовано було на сволоці: "домъ сей вооруженъ рабомъ Божіимъ N., року Божого 1710". Іван Петрович наказав своїй старій і єдиній наймичці подавати обід тут таки в кухні. Подали обід. Він попросив Степана Мартиновича розділити з ним його вбогу трапезу. Той без церемонії погодився, тим паче, що після решетилівських бубличків він од учорашнього дня нічого не їв.
Попоївши борщу з сушеними карасями, Степан Мартинович сказав: "добрий борщик!"
— Насип, Гапко, ще борщу! — сказав Іван Петрович, і Гапка насипала.
Степан Мартинович взявся знову до борщу і по довгій мовчанці сказав:
— Я думаю просити попечителя ще й про другого мого учня, теж Сокиру, тілько Зосима.
— Просіте, і дасться вам, — сказав Іван Петрович.
— Зосим Сокира здаватиме екзамен до кадетського корпусу, то чи не поможе він йому, бідоласі?
— Я добре знаю, що поможе.
— Так попросіте його, будьте ласкаві.
— Попрошу, попрошу. Се діло таке, що зробити можна, а він, хоч не дуже мудрий, та не лукавий.
Степан Мартинович тимчасом вивязав із кратчастої хустки гроші, вибрав із дрібних двадцятку і сунув у руку Іванові Петровичу, кажучи пошепки: "Здасться на бублички".
— Ні, спасибі вам, на турбуйтеся! — одказав попечитель.
Степан Мартинович, бачучи, що двадцятки його не беруть, знову завязав її в хустку, повторив іще двічі свої прохання, вдесяте почувши запевнення, що це буде виконане, взяв свій ціпок і бриль, попрощався з Іваном Петровичем і з Гапкою та й вийшов із хати. Іван Петрович, провожаючи його, сказав:
— Чи не доведеться ще раз бути в наших місцях, — то не цурайтеся нас.
— Добре, спасибі вам, — сказав Степан Мартинович і пішов через майдан до дому Лукяновича, щоб звідти краще подивитися на манастир та, помолившися Богу, — і в дорогу. Довго дивився він на манастир та на чудові його околиці, потім поглянув на сонце і, махнувши рукою, пішов стежкою в яр, маючи намір завітати до святої обителі. Та стежок, що вели до манастиря, було багато, і він, сходячи з гори, задумався, котру б його вибрати найближчу, і вибрав, звичайно, найдальшу, але широку. Звернувши праворуч вибраною стежкою, він незабаром потрапив на вбиту колесами нешироку дорогу, що вилася зеленою лукою по-між старими вербами й вела теж до манастиря. Пройшовши кілька кроків, він побачив крізь темні віті осокору тиху блискучу затоку Ворскли. Доріжка, обійшовши затоку, вилася в гору й губилася в гущавині. Навкруги було так тихо, так тихо, що героєві моєму аж моторошно стало. Раптом серед мертвої тиші пролунав живий звучний голос, і звуки його, повні, мякі, ніби стелилися широкою затокою. Степан Мартинович спинився здивований, а незримий чоловік не переставав співати. Степан Мартинович пройшов ще кілька кроків, і вже можна було розібрати слова чарівної пісні:
Та яром, яром
За товаром,
Манівцями
За вівцями.
Прислухаючися до пісні, він непомітно обійшов затоку і, обминувши купу старих верб, опинився перед білою, напівзахованою вербами хаткою. На одній вербі прибито невеличку дощечку, а на дощечці намальовано білою фарбою пляшку й чарку. Під тією ж вербою лежав у холодку чоловік і виспівував далі:
Та до порога головами,
Вставай рано за волами!
А коло співця стояла восьмикутна пляшка, схожа на московський штоф — на денці було ще горілки, — а на траві лежали розкидані зелені огірки. Співець кінчив пісню і, підводячись, вимовив:
— Тепер, Овраме, випий по трудах.
І, взявши пляшку в руку, він подивився на світло, чи багато ще зосталося в ній "духа світла і духа розуму".
— Гей-гей, лиха година! Що ж ми будемо робить, Овраме? Неповна, анафема! — сказав він і при цьому кисло подивився на хатку. Обличчя його притьмом змінилося. Він кинув геть пляшку й вигукнув: "Пожежа в чоботях!" Степан Мартинович стрепенувся на цей оклик і підвівся з призьби, де він примостився був одпочити.
— Пожежа в чоботях! Пожежа в чоботях! — повторював співець, обіймаючи здивованого Степана Мартиновича; потім одійшов од нього кроків зо три, глянув на нього й сказав рішуче:
— Та ніхто інший, як він! Він — пожежа в чоботях! — і, стискаючи йому руки, спитав:
— Куди ж тебе оце несе? Чи не до владики часом? Якщо так, то я тобі скажу, що ти без мене нічого не зробиш, а купиш кварту горілки, гору переверну, не тілько владику!
І справді, той, що так промовляв, схожий був на стародавнього
Останні події
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі