
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
розвяжитеся? — казала вона, сміючися. — Прошу ласкаво, — додала вона, показуючи на лавку.
— Наталочко! — гукнула вона, — скажи Одарці, нехай самовар винесе сюди на ґанок! — і додала: я з нею так звикла до своєї простої мови, що іноді й гостей забуваю!
— Я сам дуже люблю нашу мову, особливо наші прекрасні пісні.
Слідом за Одаркою, що виносила самовар, — нахиливши голову, скромно виступала почервоніла Натуся.
— Чуєш, Наталочко, вони теж люблять наші пісні! А вже вона в мене, то здається, й уві сні їх співає, і чи знаєте? — жадного романсу не вміє. Ще як повернулася з Полтави, то співала була іноді якийсь "Черный цвтъ", а тепер і той забула.
Я слухав неуважно, а милувався Натусею, і мене мало досада не брала, що вона знозу вбралася, як панянка.
— Ой, я божевільна! — вигукнула зненацька господиня, — а ти, Наталочко, і не нагадаєш! Аджеж сьогодня субота, а [цієї] суботи ми збиралися їхати до Переяслава. Одарко!
— Чого? — тихо спитала, зявившися в дверях, служниця.
— Скажи Корнієві, щоб бричку лагодив і коні годував, а пообідавши, рушимо в дорогу.
— Добре, — сказала Одарка й пішла.
— Як то воно добре, що я свого часу згадала. Якщо ви не поспішаєте, то обідайте з нами і будьте нам за кавалєра до міста.
— Навіть і в місті, якщо дозволите.
До обіду я гуляв з Натусею в саду й коло хутора. Обдивлялися й критикували їх затишний прегарний хутір. Показувала вона мені в саду й власне хазяйство, себто квітник; щоправда, не було в ньому великих раритетів, але зате була чистота, якої не знайдете й у голяндського квітникаря. Я з насолодою дивився на її нехитрий квітник.
— Я мамі, — казала вона самовдоволена — щоранку від травня до жовтня приношу букет квітів. А барвінок у нас зеленіє до пізньої осени, а на провесні, то він іще під снігом починає зеленіти; я страх люблю барвінок.
— Так, барвінок дуже гарна зелень. А чи ви маєте плющ?
— Ні, не маємо.
— То я обіцяю вам кілька відсадків.
— Дякую вам.
Я вголос обіцяв їй тілько плющу, а в думках обіцяв багато різних квітів і навіть із Ри?и виписати насіння на квіти та, не знаю чому, мені не хотілося їй сказати про це.
По обіді, не довго збиравшися, ми сіли в бричку, а Одарку посадили на мій полагожений віз та й вирушили в дорогу. Надвечір ми вже були в Переяславі, і мені великого труду коштувало залучити моїх нових знайомих до себе на хутір. Нарешті, вони згодилися. Прогостювали в нас два дні і так сприятелювалися з матірю, що розсталися з слізьми. Матуся була захоплена своїми [новими] приятельками і протягом цих двох днів була б зовсім щаслива, коли б не недавній спомин про покійного Зосю, який не дає їй спокою ні вдень, ні вночі.
Взаємні наші відвідини тяглися мало не рік і скінчилися тим, що я вже друсий місяць у ролі жениха і зовсім щасливий. Приїздіть, благословіть моє щастя. А щоб не відкладати надовго, збирайтеся нашвидку й приїздіть разом із пані-маткою та моїм посаженим батьком і другом Степаном Мартиновичем. Приїздіть, незабутній мій, щирий друже! Багато дечого не пишу Вам власне тому, щоб здивувати Вас прекрасною несподіванкою. До побачення!
Ваш шанобливий син і щирий друг
С. Сокира."
Зібратися в дорогу старому паничеві — річ нескладна. Ярема мій усе наладнав, а я тілько завдав собі труду влізти в нетичанку, — і ми в дорозі.
Слідом за мною приїхала на хутір і Парасковія Тарасівна з своїм чічероне Степаном Мартиновичем. Все вже було приготоване на весілля. І ми першої ж неділі поїхали до утрені, а потім до служби Божої до церкви Покрови, а після служби й "окрутили" з Божим благословенням наших молодих та й видали бенкет на всю переяславську палестину, і то такий бенкет, що Степан Мартинович, не зважаючи ні на свої літа й сан, ані на свій вигляд, "журавля" танцювати пішов.
Після весілля я пробув іще два тижні в школі Степана Мартиновича і був свідком повного щастя моїх названих дітей.
Парасковія Тарасівна цілком поділяла мою радість, тілько іноді, дивлячися на молоду прекрасну дружину Саватія, пошепки крізь сльози повторяла:
— Зосю мій! Зосю мій! Сину мій єдиний!
(1855. 10.VI. — 20.VI. Новопетровський форт.)
Останні події
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі