Електронна бібліотека/Проза

Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Завантажити

одному з листів своїх описує Ватя (теж у гумористичному тоні) земляка свого, що брав участь в експедиції, що описувала Аральське море, і повернувся до форту з широченною бородою. Уральські козаки (не виключаючи й офіцерів) прийняли його за свого розстригу-попа, що постраждав за віру. Земляк той, бачте, був із "нещасних", і нуж їх благословляти великим хрестом та збирати посильне подаяніє натурою, себто спиртом. І ця комедія тяглася, аж доки командир ротний не звелів йому зголити бороду. А не стало бороди, то припинилися й поклони, й приносини. Проте, Ватя писав про нього, що то чоловік не дурний, що він зійшовся з ним дуже близько, так близько, що коли б не цей балакучий і освічений земляк, то йому б довелося стати найзавзятішим камедулом. Цей щасливий земляк подав йому про береги й острови Аральського моря такі путні ґеоґрафічні відомості, що за них сам Мурчісон сказав би спасибі. За щасливого ж уважав Ватя земляка тому, що, незважаючи на його тяжке сучасне й прийдешнє становище (йому було вже більше, як 50 год), не чув од нього в найщирішій розмові ані найменшого нарікання на свою долю. Тому й називав його жартома кантоністом, себто сповитим замість пелюшок салдатською шиналею.

В останньому листі Ватя прислав і дрюкований наказ відділові Ор[енбур]зького корпусу, де було надрюковано, що Зосима Сокирина підвищено з унтер-офіцерів у прапорщики "за отличіе". При тому він додавав, що Зося з того дуже радіє й дивується та сам себе питає, чим він міг відзначитися. А найостаннішого листа Ватиного, в якому він тілько писав, що в форті лютує скорбут, а коні від сибірки гинуть, читав Степан Мартинович Ничипорові Федоровичу, коли той був уже на Божій дорозі. Другого дня після цього відправлено було над Ничипором Федоровичем маслосвяття, а третього дня в третій годині вдосвіта послав він свою чисту душу на лоно Авраамове.

Виконавцями своєї духівниці призначив Ничипір Федорович мене й Степана Мартиновича, бо Карло Осипович виїхав узимку в гості у свій Дорпат та там і зостався. В духівниці своїй він за Парасковією Тарасівною затверджує владу матері щодо Саватія, про Зосима ані словом не згадує; заповідає, щоб похорон одправили в церкві Покрови, щоб історичний образ Покрови Пресвятої Богородиці на час похорону поставили в головах коло його домовини (за що відписує на церкву 2 пуди жовтого воску і пудовий ставник чистого воску перед образ Покрови), щоб тлінні останки його поховали неодмінно на пасіці, щоб над його могилою посадили липу в головах і черешню в ногах, щоб камяного хреста в Трахтемирові не замовляли — тому, мовляв, що камінь тілько зайвий тягар на домовині грішника, — а щоб повісили на липі й на черешні ікони святих Зосима й Саватія, щоб щороку па Покрову служили панахиду за його грішну душу та за душу праведного І. П. Котляревського і щоб раз на рік суто годували убогу братію й усіх, хто побажає: сто душ! Гуслі ж і літопис Кониського заповідає покласти в шафу з книжками й замкнути, а ключ поштою переслати Саватієві. А ще додає: "Хто дерзне (окрім мого Саватія) накласти святотатственную руку на цей неоціненний скарб мій, хай буде проклят!" Марині Ничипір Федорович заповів аж до смерти її видавати щороку 10 карбованців сріблом, Степанові Мартиновичу — 25 та ще 25 вуликів бджіл одноразово.

Поховавши свого найкращого друга, буквально так, як писав він у духівниці, я незабаром виїхав у Київ на місце служби, доручивши Степанові Мартиновичу писати до мене щомісяця докладно про все, що діється на хуторі.

Що першого числа я акуратно одержував листа від поштивого мого товариша. Листи його, певна річ, не виблискували ні сліпучими блискавицями розуму й уяви, ні вченістю, ні новим поглядом на речі, ні новітніми ідеями, ані навіть блискучим стилем, як наприклад "Письма изъ-за границы" законодавця російського слова або "Письма изъ Финляндіи" його щирого друга та помічника. Ні, в листах мого товариша нічого такого не проблискувало. Зате в немудрих його посланіях, як діямант у короні, горіли його чесноти й світилася його непорочна душа. Перечитуючи його листи, я начебто сам бував на хуторі, і найдрібніші подробиці бачив, як, наприклад, необережну Марину, що на дозвіллі прийшла на пасіку, а бджола їй ніс ужалила, і вона була така смішна, що навіть Парасковія Тарасівна усміхнулася.

Розпустивши свою школу на Великдень, Степан Мартинович уже не збирав її, щоб мати більше часу на догляд за пасіками та й взагалі за хуторським господарством; а це через те, що Парасковія Тарасівна зовсім од усього відмовилася й вирішила вже прийняти чин черниці, тілько не у Фроловському манастирі в Києві, а в Чигиринській богоспасаємій пустині. Вона вже зовсім зібралася туди й пашпорт узяла, і тлумок пошила була, аж гульк — як з неба, зявився на хуторі Зосим Ничипорович. Зявився, і все пішло догори ногами. Спочатку він приховував свої гидкі пристрасті, потім потроху почав їх виказувати, а далі повернув господу в шинок і збіговище картярів, відсунув од усякого втручання в господарські справи давнього товариша й нарешті вигнав із хати

Останні події

29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі


Партнери