Електронна бібліотека/Проза

чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
Завантажити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Усім освіченим людям відомо і аж надто відомо, що понеділок — день критичний або просто тяжкий і що з понеділка ні одна хоч трохи освічена людина не розпочне нічого поважного; краще вже пролежить цілий день і, хоч яка б там була пильна справа, вона й пальцем не ворухне. Та й справді, — як добре розважити — коли ми задля нікчемного срібника зневажатимемо святі заповіти старовини, що ж тоді з нас буде? Вийде якийсь француз або, не приведи Боже, куций німець; а від типу, чи пак од фізіономії національної й сліду не зостанеться. А я думаю, що нація без своєї власної риси, що тілько їй належить і тілько її характеризує, просто на кисіль, та ще й на несмачний кисіль скидається.

— Та ба! не так думають інші. От хоч би й наші військові, — куди їм до сучасників: на шляху освіти геть задніх попасають; вони, наприклад, зовсім не вірять у понеділок і цей святий заповіт батьків і дідів наших легкодумно називають бабськими вигадками. А попрохав би я цих прудивусів зазирнути, наприклад, хоч би до "Письмовника" славнозвісного Курґанова: саме там сказано, що ще стародавні халдейські маґи й звіздарі, а за ними й визнавці науки Зороастрової непохитно вірили, що понеділок — день критичний. Та куди там, — хіба втокмачиш що тому безпардонному вояцтву! Військова, справді військова людина, краще ще раз у карти програє або ще раз возьме в жида пляшку рому-самогону, — так званого "клоповика", аніж запренумерує яку мудру книжку. От хоч би наприклад - "Ключъ къ таинствамъ природы" Еккартсгавзена з прегарними малюнками нашого слазнозвісного Єґорова; та куди там, — і слухати не хочуть!

Я все це до того веду, терпеливий читальнику, що, зневаживши освячені премногими літами вірування предків наших, саме в понеділок, вранці рано, з повітового міста П[ереяслава] п[олтавської] ґубернії виступив у похід чи то гусарський, чи то уланський полк, — уже добре не памятаю; памятаю тілько, що до збору сурми сурмили; тому й треба думати, що полк був кінний, бо коли б то була піхота, то до збору б у барабани били.

Коли входить або виходить із села чи містечка полк, то це дві великі події, особливо ж, якщо полк, чого не приведи Боже, пробув на постої хоч кілька день: тоді вихід його викликає сльози й дуже часто сльози найщиріші. Я це говорю тілько про прекрасну стать, а про чоловіків і наречених не кажу ні слова. Нічого не скажу й про вихід згаданого кавалєрійського полку із згаданого міста П[ереяслава], хіба тілько те, що полк провожало багато мирних міщанок, хоч погода й не зовсім тому сприяла, бо все падав дощ — затяжний, чи то "єхидний", як його назвав небіжчик Гребінка, сиріч дрібний і обложний. Та не зважаючи на той єхидний дощ, багато міщанок провожало прудивусів своїх до села N., інші — до містечка Боришполя, а деякі, і то найбезкорисливіші, аж до рубежів київських, себто до перевозу на Дніпрі. А коли полк щасливо перевізся на той бік, то вони й собі, трохи поплакавши, теж подалися за Дніпро й розпорошилися в великому місті Києві та й заховали свої вчинки й сором по глухих притулках усякої розпусти.

Отакі то наслідки дає довгий постій найліпше вихованого полку.

Того ж понеділка, пізно ввечері, київським шляхом поверталася до міста П[ереяслава] молодиця і, не доходячи до міста верстов із чотири, саме напроти "Трибратніх" могил, звернула з шляху й сховалася в зеленому житі. Аж удосвіта вийшла вона з жита на шлях, несучи в руках щось загорнуте в сіру свитку. Пройшовши трохи шляхом, спинилася вона на поворітці та, подумавши недовго, кивнула виразисто головою, ніби на щось велике зважувалася, і швидко пішла вузенькою, порослою шпоришем доріжкою. Доріжка та вела до хутора старого сотника Сокири.

Другого дня вранці, себто у вівторок, вийшла пані Парасковія Тарасівна Сокириха погодувати з власних рук усяку дробину — цісарки, гуси, кури тощо (про голуби мав дбати сам пан сотник Ничипір федорович Сокира).

Уявіть же собі її жах, коли, виходячи на ґанок, побачила вона сіру свитку, що ворушилася, неначе жива. З переляку їй здавалося, що свитка ніби плаче, мов немовля. Довго вона дивилася на ту сіру свитку, слухала, як вона плаче, і сама не знала, що робити. Нарешті зважилася покликати Ничипора Федоровича.

Ничипір Федорович вийшов, як то кажуть, "неґліже", але все таки в широченних китайчатих червоних штанях.

— Дивись, дивись, мій голубе, що це у нас діється, — каже перелякана Парасковія Тарасівна.

— А що ж тут у нас діється? Я нічого не бачу, — каже Ничипір Федорович.

— А свитка, — хіба не бачиш?

— Свитку бачу.

— А хіба не бачиш, що вона ворушиться, ніби жива?

— Бачу. Так що ж із того? Хай собі ворушиться, — Бог із нею!

— Камяний з тебе чоловік! Чи ж не траба подивитися, з чого то вона ворушиться, га?

— Ну, то й дивися, як тобі кортить.

— А тобі не кортить?

— Ні.

— Та таки подивися ти перше, а потім я подивлюся.

— Добре.

І з тим словом підійшов він до свитки, розгорнув її обережно і — о жах! — не міг вимовити й слова, тілько виразисто вказав пальцем на розгорнену свитку та так і застиг на

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

30.03.2025|10:01
4 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
30.03.2025|09:50
У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
20.03.2025|10:47
В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
20.03.2025|10:25
Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
20.03.2025|10:21
100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
20.03.2025|10:19
Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?
20.03.2025|10:06
«Вівальді»: одна з двадцяти найкрасивіших книжок всіх часів відкриває нову серію для дітей та їхніх батьків від Видавництва «Основи»
13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку


Партнери