Завантажити

твоя черга читати казку!».

Через кілька днів мені потрапив до рук той роман про мости округу Медісон, і на певному епізоді я, вже знаючи, що Франческа теж цього не зробить, подумки гаряче підштовхувала її: виходь! виходь з машини! (ніби можна було переписати роман). Просто потягни на себе ручку дверцят – і вийди до нього, чуєш, Франческо! Діти зрозуміють тебе, або не зрозуміють згодом у будь-якому випадку. Чоловік поруч з нею, у кабіні вантажівки, не здогадувався, що несподівана затримка на дорозі (що за дивак перегородив дорогу?), ця кількахвилинна пригода на перехресті, стосується саме його, особисто його і його сім’ї, і саме з цього моменту його життя може повернути в інший бік. Ще секунда – і Франческа вийде під дощ. Але вона не зробила цього.

І я не зробила. Просто донька нагадала, що сьогодні тато читатиме їй казку.

Твоя була черга читати їй книжку на ніч, але ти цього, звичайно, не пам’ятаєш. Ти ніколи не дізнаєшся про те, на крок від чого ми були того вечора, ти й того давнього вечора не пам’ятаєш, бо чого б мав його пам’ятати – звичайний був вечір, такий як усі.

Я ні за чим не шкодую, але не люблю мелодрам ні у книжках, ні у житті. Пропущений момент визначеності насправді ніколи не повторюється.

Тема листа: Айова, округ Медісон. Поле «кому» не заповнено.
Листа немає серед « відправлених», він зберігається у розділі «чернетки».





10.

Те-Аванга, Хокс-Бей


@
Як легко сказати – ну, наче все… А от і не все.
Не все так просто. Всі ці розмови про бідну, покинуту Катерину слід залишити для своїх подружок, з якими ти каву п’єш у вихідні, і ви голову собі сушите, що б іще такого про своїх чоловіків розповісти, називаючи їх навіть не по-імені, а просто – «мій». А про те, що яблуку зараз ніде впасти – це ти правду сказала. А все тому, що ньютонів нині розвелося стільки, що невідомо, куди тому яблуку падати.
Але не в цьому річ. Весь час постає питання про те, чого я втік. І стрілочки для подружок переводяться на мене. Хай так, я не проти. Так що ж то було?
Три роки тому ти мала летіти до Сімферополя, а далі пробиратися до Ялти, на черговий семінар цього свого новітнього гуру Лазарєва, з усіма його кармами, шармами – усім тим, що так люблять ті, кому за тридцять. Ну летиш, то й летиш. Я запропонував провести до літака – ти відмовилась. Сказала, щоб не відривався від термінового перекладу. Ще й пожартувала: «Щоб самій було легше відірватись. Від землі і усього земного».
А я щось відчув. Тихцем під’їхав до зупинки «Польоту» і бачив, як тебе підсаджував якийсь красунчик, молодший за тебе. Ти всміхалась і ви всілися разом. Він невідривно дивився тобі у вічі і тримав тебе за руку.
Додому ти повернулася надто не такою. Занадто багато подробиць, занадто багато того, про що я не питав. А потім якось з вулиці подзвонив додому, в телефоні щось перемкнуло і стало чути твою розмову із Мариною. І я почув твої веселі спогади про Ялту. А через кілька днів купив у художньому салоні порожнистого бичка з гутного скла, налив у нього туші, закоркував і відіслав тобі по пошті. Ти потім весь час дивувалася, хто міг такий дебільний жарт утнути. Натяку ти не зрозуміла.
А згодом я розповів тобі, що мені наснився чудернацький сон. І переповів оту історію, яку ти розповіла Марині, тільки про себе, додавши ще вигадок, щоб на сон все скидалося. Ти дивувалася і тільки й казала: «Ой, як цікаво! Ну і сни тобі сняться».
А Марина потім перестала до тебе приходити. Я так думаю, що ти їй сказала, що це вона мені все вибовкала. Та не було такого, П’ятакова лишилась твоєю вірною подругою, не переживай. Жіноча солідарність.
А я, за давньою східнослов’янською традицією, запив. І весь час думав, що ж за людина крилася за тими зеленими очима, які мене колись так приворожили?
І згадав одну нашу родинну історію. Була у мене бабуся Віра. Була вона красуня і мала чоловіка красеня, командира Червоної Армії. Бабуся була натура артистична, любила музикантів і поетів, слухала Вертинського і відвідувала балетний гурток. Її чоловіку це не подобалося. Пізні приходи додому, богемні вечірки, бризки шампанського. Ніяк це не вписувалося в його розуміння молодої пролетарської сім’ї. І одного разу влаштував безпідставну сцену ревнощів. Бабуся промовчала, але не пробачила. І коли нашого командира покликала сурма добивати загони басмачів у Туркестані, бабуся на вокзалі, коли вже поїзд рушив, театральним жестом зняла з себе обручку і віддала вже не чоловікові. Вони більше ніколи не стрілися.
Щось від бабусі передалося тоді мені. І віза вже була на підході, і жеребок кинуто. Alea jacta est. Батьки давно поховані, усьому іншому ти раду даси. Що ще?
А далі – все, ти емігрант, життя спочатку, на тебе там ніхто не чекав, всі твої попередні заслуги в рахунок не беруться. Та нічого, не пропав. Бо не було у тій місцині на краю світу ні воєн, ні ГУЛАГів, ні гебухи, ані

читати