Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

до нас, — з.ши-речив він. — Однак я охоче користаюсь цим принципом.
Був час надвечірньої прозорості, коли степ бузковіс, наливається синявою і зрідка до-не-де “же запалює зірочкії погнів. Ще видно далеко, все повито в м'які, пастельні тони. Добре розгледиш і силует комбайна дось аж на пиднокрузі, і шлейф пилюки, що довго тапо вподовж польового шляху, яким промчали машини-зерновози, розгледиш і хмарочос елеватора в далеких, підобрійних імлах, і ще якісь будівлі, ферми, токи, що знов і знов виринають у плавких вигинах ландшафту.
Ця тепла бузковість розлеглих обіч траси степових просторів навіювала зараз Тамарі щось таке ніжна чому вона й супутникам не посміла б признатись. Було для неї щось майже інтимве, звабливе в отих польових доріжках, в тих невідомо ким протоптаних стеяпшах, що, відгалужуючись від траси, в'ються кудись у простори, в млисту бузкову далеч... Ще вчера не знане, бентежливе почуття обіймало її зараз, аж хотілося б їй вивільнитись а цієї заданої автострадної швидкості, чудом якимось перенестись в той інший плин часу, зануритись в тишу полів, де на узбічних доріжках шлейфи пилюки тануть цілу вічність, а за розлогою долиною, густо налитою бузковими сутінками, проблискує розсипами вогнів селище чи, може, механізований тік, — що там за люди? Як вони живуть?
— Це ж ті степи, — озвалась Тамара із заднього сидіння, — де колись проїздив Тарас Бульба з синами? Коні їхні по гриви пливли у диких квітучих травах... Ах, скільки було на світі такого, за чим можна пошкодувати!
— Якось я пробував розтлумачити одному маорі, моєму доброму приятелеві, що таке степ, і не яміг, — заговорив Заболотний. — Просто нібито, але так мені й не вдалося це йому до пуття пояснити... Ну ян, скажімо, поетом не бувши, відтворити грозову ніч у степу, коли все небо вирує в голубих спалахах і гоготить своїми глибинами надпотужний небесний орган?! Одного літа така гроза застала мене вночі у польовому вагончику механізаторів — у брата я там гостював... Ох, як гриміло! Ото була музика, ото Бах! Чи що давно не чув грому в степах, чи тієї ночі справді гриміло якось надпотужне, тільки я... ні, не передати того словами. Кажуть, після грози навіть хліб краще росте — стільки в атмосфері збирається життєвої сили, якоїсь лише йогам відомої прани... Принаймні тієї ночі я це на собі відчув. Стоїмо а братом на дверях його вагончика, а перед нами все небо вирує сяйвами, і музика сфер довкола така, що відчуваєш, як вона й тебе виповнює, наснажує своєю могутньою силою...
— Слухай уважно, серденько, — торкнув за плече дружину Дударевич. — Незгірш якого-небудь лірика заговорив наш товариш дипломат. Відкриває нам нарешті свою запломбовану душу...
— Більше не буду, каюсь, — посміхнувсь Заболотний і примовк, весь поглинутий трасою.
— Я б теж хотіла пережити нічну грозу, — мрійливо сказала Тамара і потім додала: — Заболотний, а доводилось вам бачити нічний град?
— Вночі граду не бував.
— А от і буває. Комбайнер казав...
— Виходить, я відстав... Взагалі складається враження, що в природі теперішній багато що переплуталось...
— Як там не є, одначе я тут справді відроджуюсь, — мовила Тамара. — Цей ваш степ, Заболотний, він має дивовижну властивість повертати людині щось втрачене, напівзабуте. Без зусиль виникає в тобі відчуття єдності з природою, з пахощами полів, з вічністю неба... Тягнешся до людей, але чи кожен тут тебе зрозуміє? Для стороннього ока, для когось місцевого, хто я? Проїжджа курортниця, екстравагантна особа в джинсах, а що ця особа теж може бути змордована, що нерви її до краю виснажені, це хіба кого-небудь торкне?
Машин помітно поменшало (десь потроху влаштовується на нічліг подорожній люд), дорога стала вільніша, тож можна було наддати швидкості. Заболотний наддав, увімкнувши перед тим фари. По тому, як він рівно, розкуто веде, відчувалось, що він у доброму настрої. Вдома .нарешті. Після стількох літ розлуки знов під тобою степова улюблена траса, твоя безконечна злітна смуга, яка відчутно створює для тебе ілюзію лету. Взявши розгін крізь ці теплі бузкові простори, дорога лягла кудись аж під обрій до самих зірок. Комашня, налітаючи, б'ється, заліплює скло, знов буде Дударевичу робота. Як і личить ідеальному автовласникові, він уже не раз виходив з машини із своєю заморською замшею.
Подружжя стиха перемовляється на заднім сидінні, дорога, видно, заколисує Тамару. Чути, як чоловік пропонує, підставивши дружині плече:
— Схились, подрімай.
Дударевич уміє бути дбайливим, ось і зараз прокидається в ньому теплінь турботливості до дружини, перехвильованої, змореної за дорогу. Супутниця життя, скільки з нею пережито разом, скільки труднощів ділила вона з Дударевичем за час його нелегкої, відповідальної служби! Таки ж справді вихопив її з інституту, не давши довчитись, завіз на край світу, і хоч Тамара молодша за нього і спеціального вишколу пе проходила, проте не раз дивувала його, кадрового дипломата, топким тактом, розторопністю, вмінням

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери