Завантажити

обережністю. Нарешті удвох їм вдалося оволодіти цим незграбним, безжиттєвим тілом, що його так недоречно підкинула їм дорога, і вони мовчки, ніби аж сердито, — Заболотний обхватом попід пахви, а Тамара, підтримуючи ноги потерпілого, — натужки потягли-поволокли його до машини. Чи не найбільше обурювало Дударевича, що й дружина його силкується, тягне, забувши про все, не боячись покривавити новісіньку машину, про яку стільки мріяла...
Сам він, Дударевич, що досі з кам'яним обличчям стояв збоку (і все, видно, ждав, чи не випурхне із-за пагорба рятівний мотоцикл автоінспектора), тепер, метнувшись попереду, ще раз спробував отямити своїх безтямних супутників:
— Ви ж зрозумійте: все впаде на нас! Ми будем винні, тільки ми! Треба ж їм буде на когось звалити!..
Вони тим часом мовчки робили своє, далі волокли потерпілого поузбіч дороги до машини.
— Та отямтесь ви! Не терзайте нещасного, залиште його в спокої!..
Переконавшись, що ніякими аргументами їх не проб'єш, Дударевич перший підскочив до свого сертифікатного й, пірнувши тулубом у дверцята, щось там став лаштувати в салоні, — то він завбачливо розстеляв для механізатора плащ-болонью, щоб не заплямити сидіння, якщо в того в дорозі почнеться кровотеча. Мовчки, з почуттям навіть від самого себе прихованої обриди стежив, як вони, силкуючись, намагаються підняти і втиснути в машину цю багатонудову безвольну масу огрядного тіла, брудного мотлоху, забитого пилюкою і кров'ю. Незнайомець не подавав ознак життя. Тіло діяк не слухалось, не влазило в машину, ноги звисали, холоші закотились, оголивши волохаті, темпі від пилюки литки. Тамара намагалася якось прилаштувати їх, одначе не могла дати їм лад. Дударевич очам своїм не вірив,, як вона, тада чепуруха, котра за екватором все остерігалася азіатської холери, уникала користуватись водою з каналів Джакарти, хоч місцеві тієї води не бояться” надійно перекипілої в тропічному сонці, ця ось його Тамара:,, в якої завжди були напоготові махрові прокші'ячені серветки, такі гарячі, що не вхопиш їх рукою, тут зовсім без відрази порнавться біля чиїхось брудних ніг, з невмілою старандістю запихаючи їх до машини. Що з ними коїться? Звідки цей напад фальшивої, показної співчутливості, нікому не потрібної філантропії? Та ще невідомо, чим вона для вас обернеться, мої дорогі! Побачимо,, як будете викручуватись намагаючись довести своє алібі... Та тільки навряд чи повірять вам, якщо опинитесь у капкані, нічиїм не вірить сльозам траса нічна!.. Ось поруч розумніші, засліплюючи фарами, джухають мимо вас сюди й туди, ті, що не бажають встрявати в історію, а ви? Та, власне, ким він вам доводиться, цей невідомий? Та й взагалі — хто він? Може, п'яний був? Може, сам підліз під чиїсь колеса, по дурості вискочивши з поля на трасу?
Та хоч як там було, а потерпілий уже в машині. Тамара, боком вмостившись, біля підібраного, руками підтримувала його розбиту мокру від крові голеву в себе па колінах і зляканим голосом повторювала: “їдьмо, їдьмо!”
Заболотний без слова опинивсь за кермом. Дударевич, повагавшись якусь мить, сів поруч нього, сердито грюкнувши дверцятами.
— Ви божевільні, — сказав вій тихо, членороздільно, коли машина рушила. — Побачите, чим все скінчиться. Це ж суді Кримінальна справа... Веземо труп! Не забудь запитати першого зустрічного, де тут найближчий моргі Заболотний, не відповідаючи, розвиваа швидкість. Звернувши з траси, воня чимдуж помчали на вогні далекого міста, на ті його велетенські, аж грізні бунчуки заграв.
Тут для Забодотяого ніяких правил уже не існувало. Обганяв машину за машиною, обходив зліва й справа, засліплював фарами, лотів, здавалось, да неминучий удар. Багрові сполохи иоиереду над степом рослж, розростались на очах, ніч від нас овідліжала, жа все ж місто мовби не наближалось, аово виявилось далі, ніж спершу Тамарі здалося. На яговмуоь ба-каї машину дідкинуло, і знепритомнілий анову застагвав. Тамара ввдчула аж полегкість від поїутого стогаиу. Та чи ше передчасно? Коли потерпілець переставав стогнати, теді не чути було навіть, щоб вія дихав, і враження було такеї, що він уже вмер. Вмер на колінах у неї, у їхній власній ковенькій машині, — це жахливо, і що їм скажуть десь там, куди вони його привезуть? Згарячу-, в .збудженні, в потрясінні Тамара віддалась пертиому гуманному порухові душі, кинулась допомагати Заболотному, не замислюючись про наслідки, а тепер ось з'явилась непеівиість, в душу прокрадається сумнів, чи так уже й безаомилыно вони вчинили, чи так уже й не мав слушасті Валерій у своїх засторогах, у закликах до здорового глуаду? Когось би розшукати, покликати зі сторони, десь же тут, мабуть, чергус міліція або й швидка допомога? Звичайно, зовсім інша була б ситуація, якби службові особи огледіли все на місці, обміряли, чи як це там у них робиться в таких випадках... Бо що, коли бідолаха справді не витримає? Можливо, він цієї миті вже чує, як ото мов-иться, спін ангелів, і вже й допомога йому ніяка не потрібна? Стараються, ризикують, а привезуть

читати