
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
лиш бездиханне тіло?! Хто повірить у їхні найкращі наміри, в те, що вони зовсім випадково па нього натрапили, а не самі збили його? Хіба ж не логічно приігустити, що привезли власний гріх, що в руки правосуддя сам себе віддає тут алочин, щоб тільки уникнути кари? Дивно, але Заболотний не захотів порахуватися з таким цілком імовірніш витлумачонням цього трагічного випадку, хоч для Тамари не буй він людиною, яка керується в своїх вчинках лише велінням власних емоцій, — таким у джунглях діпломатії нема чого робити.... Почуття совісті в ньому розвинуте, це так, на допомогу людині він іде безоглядіго, але ж не можна не зважати й на залізну логіку обставині А тут, на пічній трасі, вони, здасться, дужчі й суворіші, ніж будь-де, і врешті обертаються проти тебе, проти твоїх найблагородніших порухів серця... Враховувати доводиться все, і водночас дико було б навіть припустити а думці, що вони могли не підібрати нещасного, проскочити мимо, не зупинившись. Зрештою, всі ці траси, швидкості, гонитви, дорожні пригоди, може, тільки й мають якийсь конечний глузд у тому, що ось у таких миттєвостях, у самотніх вирішеннях перевіряють дорожній люд, піддають його найвищим апробаціям — хто є хто?
І все ж... Добре, коли не вмре, а якщо?.. Здається, він не дише! Свист вітру чути за склом, а дихання не вловлюється... Та ні, таки дише, ще там є скількись життя в його могутніх грудях.
Валерій сидить спиною до Тамари, застиг поруч із Заболотним випростаний, очужілий, як німий докір їм обом. Іноді, бувши в доброму гуморі, він мав звичку підсміюватись над собою, запевняв, що володіє “мистецтвом осклянілих очей”, і Тамара справді мала нагоду спостерігати, як її Дударевич під час розмови з особою вельми впливовою, де важливо було не виявити раніше за інших своєї позиції, не розкрити завчасу свого ставлення, сидів просто-таки з ніби скляно замерзлою в очах бурштиновою речовиною: дивиться людина, дивиться відкрито, а що думає, ніякий маг, ніякий ясновидець не розгадає! Такий, мабуть, і зараз у нього погляд, і навіть у широких, круто піднятих плечах відклалась ніби зневага, принаймні усвідомлення своєї внутрішньої зверхності й правоти. Ну, а раптом виявиться, що він має рацію? Спершу його поведінка щиро обурила Тамару, здавалось, його незламний егоїзм і черствість, виявлені щойно так одвер-то, ніколи не знайдуть прощення в ній, а зараз, коли почуття гострого потрясіння трохи вляглося й можна було зважувати тверезо те, що сталось, Тамара могла зрозуміти й Валерія з його невідпорною логікою, розсудливістю, вмінням оцінювати будь-яку подію всебічно, в усіх її можливих наслідках. Знала, це був один з його важливих життєвих принципів: не піддавайся спалахам пристрастей, бурям емоцій, хоч які там вони будуть красиві в дану хвилину, бери кожне явище не тільки таким, яким воно зараз є, а й таким, яким буде, яким постане в перспективі, — адже вона повинна бути для тебе понад усе!.. Можна по-різному ставитись до життєвих правил, що їх Валерій сам для себе виформулював, проте в послідовності суджень йому не відмовиш, навіть і цього разу. Тамара відчула в собі щось схоже на співчуття. Ось він сидить перенервований, розбухлий від досади, до краю обурений тим, що вони йому нав'язали. Стільки ждати відпустки, щоб тепер з дурного розуму встряти іі цю халепу! Комусь доведеться пояснювати, будете перед кимось шукати виправдань, може, і вся відпустка лясне, страчена на ходіння по слідчих та прокурорах!
Тепер, коли їх обвіває, охолоджує вітерець тверезості, певне, й Заболотний сприймає поведінку свого колеги Ц інакше, не так, мабуть, непохитно почував перед ним (свою правоту, безкомпромісну владність своєї рішучості. У вчинку Заболотного Тамарі далеко не все було ясно, їй і зараз ще важко збагнути, чому він не вагався, чому від першої миті Заболотний уже знав, як йому повестись перед лицем нещастя, і робив усе так упевнено, наче його спрямовувала якась непохибна магічна сила. Які в таких випадках діють мотиви? Ну, хай би рятував родича чи приятеля, а то ж перед ним був ніхто, один з чотирьох мільярдів живущих, просто невідомий співбрат по планеті!.. Можливо, значення для Заболотного мав той факт, що розпластаний у пилюці виявився саме степовик-механізатор, чимось схожий на того, що вдень зустріли, чи, може, якось нагадав він Заболотному його рідного брата з Тернівщинп, бригадира механізаторів? З людьми такого типу Заболотний почував внутрішню контакт-ність, з ними він сходиться з півслова, всі ці степовики йому як рідня, кожен із них для нього — як брат. Хоч скільки доріг за ним, хоч знав джунглі тропіків і тонув у смогах та неонах найдальших столиць, однак відчувається, що своїм глибинним, найзаповітнішим він закоріне-ний тут, у цих хлібодарних степах, як і цей його невідомий побратим, котрий все ще ніяк не опритомніє.
Скільки їхали, стільки й мучилась Тамара сумнівами й непевністю, борсалась серед тривожних вагань, хоча соромно було самій собі признатись, що вона піддає зараз сумніву те, на що пішла за першим покликом душі, пішла
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року