Завантажити

анкетою”, “навіщо тобі окунаційна, вона буде тільки гальмом для просування по службі”... Мій Дударевич теж довгий час не схвалював вашого вибору. Хіба ні? — зиркнула вона на чоловіка.
— Но вже в минулому, — відповіл Дударевич. — Соня-сан переконала нас, що вона гідна свого Заболотного. почуття зрозуміле, а ось чому ви, посторонні жінки, всі від нього в такому захваті, цього я ніяк не збагну.
— А це ж ясніше ясного, — вигукнула Тамара. — Мужчина, який у найскладнішій ситуації міг так постояти за свою любов, хіба не вартий захвату? Заболотний справді повівся, як лицар неба, пробачте за комплімент... А як би мій Дударевич учинив, коли б довелось вибирати між мною і його постійною коханкою на ім'я Кар'єра, це ще питання.
— Не мели дурниць, — розсердився Дударевич.
— Ба, лютиться, бо правду кажу, — усміхнулась Тамара. — А вам, Заболотний, може, цікаво буде знати, як цей Дударевич мене ошукав, зіграв колись на моїй дівочій довірливості. Ось я бачу себе зовсім юною в училищі. Захоплюється мистецтвом дівчисько це, хай екстравагантне, але ж таки здібне, сам професор казав: подає надії... Пригадуєш, Дударевичу, які я статуетки рубала з граніту?
— Ще б пак, надіне танкістський шолом, щоб не глухнути, і, як дятел, з самого ранку довбе й довбе... Тільки все чомусь трійки хапала...
— Не в п'ятірках щастя. Звичайно, бурхлива вдача, та ще ота влюбливість, якою ти и досі мене докоряєш. Але ж не те основне. Прагнулося безпомильно знайти себе, своє покликання, тим-то й опинилася згодом в іншому навчальному закладі, запалилася новою мрією — будувати мости... Так, так, мости! І хіба ж не могло це бути реальністю? Тамара-брідж який-небудь, може, навіть і вашу гоголівську ріку прикрасив би, від берега до берега перекинувся б, ажурний, сріблястий... Було б, якби не цей Дударевич. Не дав довчитися. Вирішив, що молодому, перспективному дипломатові потрібна жона-оздоба!
— Жона-оздоба? Це щось нове, — здивувавсь Дударевич.
— Ошукав, спокусив, забив памороки. Поїдемо на край світу, зусібіч планету побачиш... Подруги заздрили: поліглот! Дипломат, син дипломата. Майже як Асурбаніпал, син Асурбаніпала...
— Не було такого, — кинув незлобиво Валерій.
— Нічого не скажеш, зумів захопити, — вискаржувалась вона далі. — Та як було й не піддатись спокусі? Поїдем, де вічне літо, орхідеї цвітуть круглий рік, знайдеться й тобі місце в амбасаді, станеш серед наших першою дамою...
— А хіба й не стала?
— А що з того? Люди шукають щастя, а що я знайшла? Тумани Нової Зеландії? Смердючі канали Джакарти? Різанину фанатиків, коли вони в одну ніч винищили стількох наших знайомих, всю річку загатили трупом. Дударевич каже: контрасти. Збожеволіти можна від ваших контрастів! — вигукнула Тамара, креснувши у бік чоловіка гнівним поглядом.
— Минулося, — сказав заспокійливо Заболотний. — Маєте передишку. Ніяких стресів, дихайте степом, радійте буттю...
— Доки відділ кадрів не покличе в нове загранвідря-дження, — осміхнувся Дударевич.
— Тут справді гарно, — стишивши запал, роззирнулась Тамара в степове роздолля. — Вам, Заболотний, можна позаздрити. Ви син цього степу, ви під цим небом виростали... Які простори, скільки тут світла! Степ, як і океан, дає відчуття безмежності. Тут краще почуваєш планету.
— Це точно вловлено, — згодився Заболотний.
— Уявляю, Заболотний, — вела далі Тамара, — як це j; вам, людині степів, після всіх ланчів, прийомів, хитромудрих ваших дипломатських поєдинків повернутися знову сюди, в рідну стихію! Адже ви нарешті вільні від усіх умовностей, від нещирих усмішок та застольних двознач-ностей, що їх потім до ломоти в лобі розгадуй... Мабуть, тільки тут можна оцінити, яка це перевага, коли слово і погляд синхронні, мають значення цілковито правдиве, ясне, істинне, як оте небо, як повітря, що так сліпучо мерехтить до самих небокраїв... Чи, може, я помиляюся?
— Ні, сонечко, ти не можеш помилятися, — зробив спробу пожартувати Дударевич.
— Спасибі, — нехітьма кинула дружина й далі зверталась до Заболотного: — І ось все це перед вами, Заболотний, ви знову в своєму степу, в його обіймах! Ваші незрадливі небесні “діди” знов поглядають звідти на вас, щось мудре, нам невідоме, виповідають... Я певна, що в душі у вас вирує зараз ціла буря емоцій, ніжностей, спогадів юності... Те, що для нас із Дударевичем просто бур'янинка, придорожня, гіркий полин, що не викликає ніяких асоціацій, для вас, немає сумніву, то цінність, творіння природи чи, як ви кажете, євшан-зілля, в якому для вас таїться щось особливе...
— Він зараз як магометанин, — підкинув жарт Дударович, — мов індус у тюрбані, що боїться иа якусь тут свою травинку ыасяунити, -бо вона для нього свящешна.
— Мави рацию, — згодився Заболотний, як їм здалося, без усякого жарту.
Надвечір ми зробили привал. Дозволили собі розкіш, оскільки мають намір їхати цілу ніч, коли и сыека спаде, і рух, сподіваються, буде менший. Звернувши а траси, відділені від

читати