
Електронна бібліотека/Проза
- так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
Розділ XIIІ
... аби скоріше відрубали оцю голову, що вже й не моя, а цього тіла, що смикається останнім геть нешляхетним падлом, і кишки лізуть на лінолеум, як у того духа, що ти розстріляв на БТРі, цілився в живіт задля спокою, аби гарантія, нащо те серце, і собі думав, що кишки в нього випадуть, і він сконає, як баран на шашлик, і впаде на каміння. Бо й сам не знав, чого заліз на той БТР. А виявилось, що він, мовляв, свій і, от дурня! Він же одягнутий, як дух, а насправді – наш, я не розгледів пов‘язки. І вже пізно. Бо з п‘яти метрів я не розгледів пов‘язки. Одним магазином з переляку можна розірвати наполовину якогось духа, який і не дух зовсім. А він геть і не кричить, наче його судомить, і кудись показує рукою, немовби проклинає. А ти чого очі витріщив? Бачиш, що кишки в усіх однакові? Не кращі, аніж у свині. І чого це ти кричиш, наче тобі кіно? І могли б бути ковбаси. Не гірші за свинячі. І яка там у дідька філософія і всі ці срані науки і мистецтва, коли ти убив іще одну людину і ніяк до цього не можеш звикнути? Він ще не вмирає, та все якось чудно дивиться то на свій живіт, то на тебе і щось каже про правду і Бога. Справді, Боже, та коли ж він уже?... Ти міг би його застрелити, щоб не мучився, та – порожній магазин. То краще відпиляти ножем голову. Бо людина все ж таки не свиня. Краще зробити розтин од вуха до вуха. Аби спорожнити голову. Бо нестерпно бачити свою роботу. Адже Бог казав любити людей. І ти підходиш і робиш його. І ти вивертаєш йому голову, щоб він не мучився. В ім‘я любові до людей. Бо кишки люблять кишки. І ви застигло, як холодцем, цілу вічність дивитеся один одному в очі вдячними давно уже мертвими очима. А потім виявляється, що він усе таки не свій, а ворог, і ти полегшено зітхаєш, водночас мізком, який у хребті, розуміючи, що все це дико і підло. Й не має вже ніякого значення, ворог він тобі, чи ні.
Ти просто забрав іще одне життя. Пробач, Боже.Ти ж усім батько. А хто я? Твій син, Отче?
.* * *
На ранок Орест відчув, що йому тісно в ліжку. Спросоння він подумав, що Чингіз знову привів увечері дівчат. Не відкриваючи очей, але, поступово прокидаючись, він обняв жіноче тіло, що було поряд. На дотик воно йому сподобалося. Тіло мало приємний запах, пружні груди й гладеньку матову шкіру.
– Привіт, – прошепотів Орест, і відважно розплющив очі. Від того, що він побачив, остовпів. Він був остовпілим ще деякий час, і далі в мізках пробилася думка: „Це – сон. Це – марево. Не можна пити скач після багато пива. Краще пити або те, або те. А потім таблетку аспірину на ніч. Ні. Краще дві. А потім прокинутися майже свіжим, трохи дурнуватим після аспірину, але і начебто здоровим, потелефонувати Чингізу, і якщо він не має роботи, піти спокійно собі на пиво, або, щоб не ховатися у їхні американські паперові торбинки, принести із собою додому, потеревенити про погоду, з’їсти чіпсів, увімкнути телевізор, потелефонувати в Київ і знову бути щасливим, бо почув рідний голос. А потім мирно лаятися, бо закінчується карта, іти по нову, тішитися новим дзвінком, за одним ходом взявши якісь ніжки буша, бо рано чи пізно, а тіло годувати треба. Кинути ніжки буша у каструлю, подивитись на них крізь воду, які вони бліді і мертві, а самому знову набрати номер, і знову почути рідний голос, хоч там уже ніч. Голос дуже ніжний і мироточивий, і такий бажаний, що потьмара в очах. І знову закінчується телефонна картка, і обривається розмова, і, здається, у найтривожнішу мить душа знову рветься на шмаття і кровить і кровить і кровить, наче в тебе гемофілія. І ще й хоче розчинитися в просторі, бо знає, що між нами – тисячі кілометрів, і невідомо, чи це смерть, а чи ще – життя.
„Белочка”, – подумав Орест.
Він сумирно лежав з „белочкою”, і скрипів похмільними мозгами.
– Оресте... – почув до нестями знайомий і ніжний подих. – Оресте, я тебе люблю.
Він не зовсім зрозумів, хто його любить.
Він ще раз наважився, розплющився й потонув у її синіх, наче океан, очах. Вони були ось тут, навпроти й дуже близько. Очі в очі. Вони були настільки реальні, що йому насправді це видалося за правду. А він усе життя хотів правди. І він навіть не знав, нащо вона йому – ота правда. Він поцілував її очі, наче скло у віконі, водночас відганяючи від себе єхидну фразу: „Белочка із синіми очима”. Він згадав Чернишевського, а вона ніжно відповіла на поцілунок й пригорнулася до нього. Йому перехопило подих, бо пізнав своїм тілом знайоме тремтіння рідного тіла. І вони завалилися в щастя, як у провалля. Залишками розуму він устиг подумати щось неясне про Бога і подякувати йому. Тепер можна й умерти, думав він, і старався більше не ворушити тим, що люди називають свідомістю.
– Це, справді, я, Рясточку. Це, справді, я, – шепотіла вона гарячим подихом. – Йди до мене. Ближче. Ближче. Ще ближче.
– Істина в тобі, бо ти любов, – прошепотів він у відповідь і пригорнув її до себе.
Вони кохалися, наче колись. Наче вперше.
Сходило сонце. Радісні зайчики
Останні події
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025
- 25.08.2025|17:49У Чернівцях відбудуться XVІ Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz
- 25.08.2025|17:39Єдиний з України: підручник з хімії потрапив до фіналу європейської премії BELMA 2025