Електронна бібліотека/Проза

Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Завантажити

Дівчинка розгубилася: за що їй догана? Ага! Несвоєчасно вернулась додому. За це треба перепрошувати. І дочка винувато пригорнулась до матері.
— Мамочко, люба моя, прехороша. Та коли б ти знала, кого я бачила!
— Ото-то... Завжди в тебе зустрічі, якісь побачення.
— Ні-ні, мамуню. Ось послухай. — І розповіла про бачене у скверику. Змовчала тільки про піджачину — не варто нагадувати старе.
— А про те, що розучувала в Ольги Олександрівни, бач, забула, — зауважила Ольга Петрівна.
Леся збагнула. Справді-бо! Тільки не забула вона, ні, а якось сплелися в ній обидві пісні — “Садок вишневий”, що розучувала сьогодні в Лисенків, і ота, про вдову з її глибокими жалями. Яка ж із них ближче була до серця — сама не знала. З чемності відповіла:
— “Садок вишневий”. А знаєш, мамочко, Ольга Олександрівна сказала, що в мене гарний голос... Тільки нерозвинений.
— То треба частіше співати, розвивати його. Ну, гаразд, про це потім... І так спізнилася.
— Іди до мене, Лесю, — покликала подругу Шура. Та не встигли дівчатка всістися, як у кімнату веселою юрбою влетіли Оксана, Маня і Люда, а слідом, широко розпустивши бороду і поскубуючи пишного вуса, зайшов і їхній батько, Михайло Петрович Старицький. Біля порога він зупинився, зняв капелюха і пробасив:
— Ходить гарбуз по городу, питається свого роду: ой чи живі, чи здорові ще родичі гарбузові?
— Живі, живі ще й здорові! Того й вам зичимо! — відповіла Ольга Петрівна.
— Дізнався, що ви тут, і поспішив одвідати. Старицький ніжно цілував жінкам руки і весь час усміхався стримано, здавалося, самими тільки очима.
— Як ви посвіжіли, Михайле Петровичу, — сказала Ганна Іванівна, — помолоділи.
— Щедрістю нашої чарівниці-природи, рай його батька! — кинув свою улюблену примовку Михайло Петрович. — Вона, матінка, хоч кого на ноги поставить.
Він недавно повернувся з Поділля, куди щоліта їздив відпочивати з сім'єю, і був у тому особливому настрої, який викликають у нас відвідини рідних з дитинства місць.
Розповідав дотепно, барвисте, як взагалі умів викласти будь-яку пригоду чи історію.
Зайшов Петро Миколайович.
— Одразу видно, що Старицький приїхав. Чути на весь дім.
— Чути? То й добре! Хай чують! Хай знають: ще не вмерло наше слово — живе й буде жити! Оце ще коли б сюди Драгомана, то й сам чорт не страшний був би. — Він запитливо глянув на присутніх і по-змовницькому додав: — У відповідь на височайший указ 3 я посмів сочинити цей опус. — Михайло Петрович сів до столу і розіклав рукопис. — От, маєте... “Тарас Бульба”. Ліб-ретто майбутньої опери, її неодмінно напише Микола Віталійович.
— А прочитайте-но, Михайле Петровичу, трішки, — попросив Солонина.
Старицький подумав хвилину, перегорнув кілька сторінок і зупинився.
— Хіба що оце.
Малі принишкли, заслухались. Леся сиділа поруч матері за столом, зіпершись підборіддям на руку... Один за одним оживали в пам'яті епізоди великої епопеї: козацькі походи, бої зі шляхтою... Зрада Андрія... Смерть Остапа і самого Бульби... Згадалася поїздка в Дубно, і чомусь одразу, мов із туману, випливала Оленка, згорблена постать бабусі, в котрої тоді ночували. “Зачинили синочка мого, в тюрму посадили...” — ніби над вухом, щойно сказані, пролунали слова. Леся аж оглянулася, проте нікого чужого в кімнаті не було. Мати, Ганна Іванівна, Петро Миколайович, дівчатка — всі захоплено слухали Михайла Петровича.
— Яв захопленні! — першою порушила мовчанку Ольга Петрівна, коли Старицький закінчив читати сцену. — А Микола Віталійович знає?
— Знає. Вже, каже, увертюру написав... Ну, а як же молоде покоління? — раптом запитав Старицький. Він злегенька пригорнув Лесю, що стояла поруч, біля матері, ніжно погладив по голівці. — Чим живемо? Хлібом-сіллю?! Молодчина! Швидка. Відразу знайшлася. А напам'ять що знаєш?
— Багато.
— Он як! За це тобі цукерок, найсолодший.
— Ми теж знаємо, — застрибали дівчатка. — І нам цукерок.
— На всіх у мене не вистачить, — глянув на дочок Михайло Петрович, — а коли так, влаштуймо конкурс: хто найкраще прочитає, тому й гостинець найліпший. Жюрі прошу зайняти місця. — Він швидко розставив стільці, посадив жінок, Петра Миколайовича, а сам узявся керувати концертом.
Першою зголосилася Люда. Вона голосно прочитала “Причинну” і одразу ж почала “Мені тринадцятий минало...”, та Михайло Петрович зупинив її:
— Досить, досить, голубко. Так ти в мене всі гостинці виманиш. І взагалі — Старицькі, сьогодні помовчте. Вас я і вдома наслухаюсь.
— Тоді я! — попросила Шура.
— Це інше діло.
Шура декламувала уривок із “Русских женщин” Некрасова. Леся вже слухала її, проте й цього разу, як і раніше, не могла стримати хвилювання, що народжувала в ній розповідь про гірку долю засланців.
Прости и ты, мой край родной,
Прости, несчастный край!
И ты... о город роковой,
Гнездо царей... прощай!
Які знайомі, близькі серцю

Останні події

29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі


Партнери