Завантажити

цілком буржуа, втрачає всяку рівновагу, коли він раптом чує про майбутню чистку партійного осередку, отже, й місця своєї служби. Далі нанизуються інші картини комуністичного життя — серйозні, фривольні, страшні, жахливі події часів революції й божевільної громадянської війни, що вимагали незчисленних людських жертв.
Навіть у перекладі, який, коли судити з передмови, значно послаблює достоїнство українського автора, кожне поодиноке оповідання становить маленький шедевр (Меіsterwerk), якому з письменницького боку мало чого можна закинути. Але тим більше треба дорікати .друкарському укладачеві.
Для дозрілих читачів, для молоді й народніх бібліотек непридатна, комуністична! (підкреслення моє.— М. X.).
Як бачите, мої оповідання не тому непридатні для закордонної молоді й закордонних народніх бібліотек, що вони недосконалі («кожне поодиноке оповідання становить маленький шедевр — «Меіsterwerk»), а саме тому, що вони комуністичні! Так думає буржуазний рецензент, і так зовсім не думає дехто із наших радянських критиків.
Хто ж із них помиляється?
Не будемо гадати. Подаю на суд читачів збірку вибраних своїх творів у двох томах. Перший том іде під назвою — «Ліричні етюди», другий під назвою — «Сатиричні етюди». Проте, без сатири в першому томі, як і без лірики в другому, звичайно, не обійшлося. Ліричні етюди підібрані в такий порядок: оповідання про громадянську війну, далі — роки відбудовчого періоду. Мотиви мисливських новел продовжують другий відділ. Кінчається книга циклом шахтарських оповідань. Сатири другого тому, на мій погляд, не вимагають класифікації, і тому кожна із них посіла випадкове місце.
Маючи на увазі, що мої книжки можуть попасти в руки малодосвідчених читачів, я до кожного твору написав невеличке вступне слово.
Микола Хвильовий
«Сатиричні етюди». Як уже наголошувалось, цей том Вибраних творів (до речі, ледь чи не єдиний у спадщині М. Хвильового ілюстрований і своєрідно оформлений Анатолем Петрицьким) був першим і останнім із прижиттєвих видань письменника. Ні «Сатиричним етюдам» (т. 2 Вибраних .творів), ні будь-якій іншій книжці творів М. Хвильового аж дотепер вийти у нашій країні не судилося.
У самої новели «Я (Романтика)» у цьому виданні був такий вступ: «Герой новели «Я» — не революціонер. Це,— так би мовити, «революціонізований» індивідуаліст, себто один із тих дрібнобуржуазних інтелігентів, що не позбулися психологічного вантажу «молодої людини XIX сторіччя»,— людини, про яку зараз, з легкої руки М. Горького, багато пишуть у нашій пресі й яка, на жаль (та й на радість), і досі живе серед нас: жалкувати треба, що живе, радіти — що вже в невеликій кількості.
Новелою «Я» автор рішуче повстає проти індивідуалізму. Дегенерата введено не випадково! Навіть кращий із тих, що в них «розколюється «я», навіть він іде в супроводі «низенького лоба, розкуйовдженого волосся і приплюснутого носа». Подвійність натури послідовно веде до виродження, до дегенерації.
Міг такий індивідуаліст активізуватися за часів громадянської війни? Принаймні в уяві — безперечної В 20-х роках XX сторіччя на землі вже не існувало тихих закутків шатобріанівських Рене.
Невже і герой новели був колись, як він говорить, «главковерхом чорного трибуналу комуни»? Нічого подібного! Це просто марення зарозумілого плутаника. В кращому разі він міг хіба що відступати з більшовиками! І то не командиром якогось червоного загону, а одним із пасажирів тих ешелонів, що в них евакуювались наші родини.
Яку роль зіграла новела свого часу? Автор певний, що вона зіграла роль революційну. Таких, як «я», сьогодні ми майже не бачимо на нашій радянській землі, на початку ж непу серед Дрібнобуржуазної інтелігенції їх було чимало. Поставивши «я» в «красиву», романтичну обстановку й у той же час показавши його нікчемність («дрібненькі сльози», істеричність, відсутність справжньої стійкості і т. д.), автор тим самим, очевидно, сприяв перевихованню вищезгаданої інтелігенції в дусі комуністичного світогляду.
Чи є сенс друкувати цю новелу зараз? Мабуть, є! Хіба б ми в противному разі випускали життєписи «молодої людини XIX сторіччя»? Останньою заявою автор, до речі, не збирається порівнювати себе з великими творцями «зайвих людей».
Новелу «Я» написано на початку 1923 року.
Синедріон (грец.) — збори, рада старійшин у давній Іудеї. У християнські часи частіше вживається іронічно як зборище, неправедний суд (напр., над Ісусом).
Жирандоля (фр.) — багато оздоблений висячий свічник, по-сучасному — люстра.
Штаб Духоніна — начальника штабу і головнокомандуючого російської армії, який не визнав Жовтневої революції, на початку грудня 1917 р. за наказом М. Криленка було розстріляно у м. Могилеві. Звідси й походження евфемізму — «відправити у штаб Духоніна», тобто розстріляти.
Errare humanum est (лат.) — людині властиво помилятись.
СЕНТИМЕНТАЛЬНА ІСТОРІЯ. Друкувалось це оповідання тільки у т. 2 Творів 1928-го і 1929 рр. Подаємо за

читати