Електронна бібліотека/Проза

Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Завантажити

гармат, що були на підірваних німецьких танках і броневиках. На землі лежать лафети, стволи, замки. Біля дерева уже стоїть одна гармата на новому дерев'яному ходу, а невдалік од неї, у ровику, лежать невеликі довгасті тіла снарядів.
— Товаришу комісар, прибув у ваше розпорядження! — молодцювате, по-військовому дає честь і завмирає, не спускаючи радісно сміхотливих очей із невеличкої рухливої постаті Тура.
«Мені добре, діла ідуть хороше, і тепер всім партизанам повинно бути прекрасно, — неначе говорить усе обличчя Пантелія. Він щиро здивувався б, якби почув, що зараз може бути в кого досада. — Як так? Ми фашиста б'ємо, Червона Армія уже визволяє Україну, скоро хіба так заживемо на вільній землі? Тому й гріх журитися, бо все йде правильно, як часи».
І не знав Пантелій, що в цей саме час каральна група СД на широкому сільському майдані вішала його матір і сестру.
Навіть сльози не проронила перед стратою Віра Жолудь. Зосереджена і побіліла, піднялася на поміст, великі чоловічі руки приклала до грудей і твердо промовила до односельчан:
«Прощавайте, люди. А зустрінеться хто з Пантелієм, передайте останнє моє слово: — Бий, сину, фашистів, до останку їх винищуй!»
 
* * *
Вночі Пантелій Жолудь з друзями на машинах влетів у своє село.
Пролунали перші постріли, на вишці засвітилися трасуючі кулі. Біля управи, де тепер розташувалися карателі, злетіли ракети, і їхнє світло тьмяно окреслило двоповерхову школу і пожежну башту. На повнім ходу вискочили машини на майдан, і Пантелій першу бронебійно-запальну кулю вгатив у темну метушливу постать. Спалахнула одежа на фашистові, і переляканий чужинський голос, піднімаючись над гуркотом не-виключених моторів, довго скреготав у імлистому повітрі.
В управі хтось перекинув лампу і зразу зайнялися на підлозі розкинені папери. Пантелій ускочив у будинок. Вище нього в одвірок цокнула куля, і в'юнкий невеличкий солдат, з силою вдаривши дверима, зник у другій кімнаті.
Прикладом відчинив двері Пантелій, але карателя ніде не було. Страшним поглядом обвів усю кімнату і кинувся назад в приміщення, що вже заповнялося вогнем та димом. Але по дорозі осінила догадка. Знову повернувся назад. Обома руками схопив великий диван і так труснув ним, що він зразу ж розвалився, а куций фашист, обвішаний залізними хрестами, вивалився на середину кімнати. Тут же і пришив його. Знову-таки бронебійно-запальною кулею. Назад він уже біг через огонь, і тільки на майдані трохи прийшов до пам'яті, обтираючи піт і сажу з високого чола...
На вулиці чорними купинами, в безладді, валялися карателі. Стрілянина тепер двома хвилями відкочувалася від майдану на городи, куди кинулись тікати фашисти. Незабаром партизани почали повертатися до машин. Пантелій, наче крізь сон, почув стогін. При хисткому світлі пожарища пораненому партизанові перев'язали груди і обережно понесли вперед.
Пантелій на машині, обережно, немовби боячись подушити вічний покій повішених, під'їхав до шибениці. Сам перерізав мотузки, сам поклав у кузов матір і сестру, а потім знову сів у кабіну і поволі повів авто в партизанські ліси, над якими обважніло котився місяць. Коли наблизились до лісової дороги, порізаної вузлуватим корінням дерев, Жолудь зупинив машину і попрохав товаришів:
— Лазорко, Максиме, притримайте моїх, щоб не боліло їм. І Лазорко в напівтемряві вперше побачив прозорі краплини на очах Пантелія.
— Притримаємо, їдь спокійно, — поклав собі на руки негнучке і холодне тіло дівчинки. Її невеличке обличчя з здивовано-страдними очима все взялося воском, як береться воском достигле яблуко, тільки шия була перехоплена темною, глибоко втиснутою смугою.
«Це ті, що іще не жили», — в скорботі нахилився над дівчинкою Лазорко, і більше він нічого не бачив, аж поки не приїхали до Городища...
Пантелій сам викопав простору яму, сам положив матір поруч Із сестрою, а закопати не зміг — кусаючи губи, востаннє « поцілував своїх кревних, уже в ямі, вискочив на поверхню і, ніби п'яний, заточуючись, пішов до озера.
Пізніше на свіжо висипаній могилі його знайшли Лазорко і Олекса. Нетямущими очима глянув на друзів і знову обличчям притулився до землі. Вітер поволі перебирав його довгий чуб.
— Пантелію, брате Пантелію, — торкнувся його руки Лазорко — Випий трохи. Воно в горі пособляє, — подав баклажку з горілкою.
Пантелій взяв баклажку, підвівся, одійшов трохи від могили і вилив усю горілку собі під ноги.
— Не треба, Лазорко. Впився я вже. Горем впився. Поки не кінчиться війна — уст не вмочу, — поправив обважнілою рукою чуба, що впав на стемнілі очі. — Ну от... пішли, хлопці.
І, обнявшись, товариші строго і міцно попрямували до табору.
 
XXXVIII
Вони обоє поволі ідуть до озера. Григорій пристосовується до кроку товариша, Дмитро спирається на палицю, а тому його ліве плече здається вигнутим і нижчим, ніж праве. Чисто виголене обличчя Григорія заклопотане, до прямої зморшки, що

Останні події

29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі


Партнери