
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Тварина чує біду, — розсудливо говорили старі люди j затуманеними очима, по-новому, так, як після тяжкої хвороби оглядались навкруги.
Ніяк не виходила з пам'яті Дмитра звичайна картина тих днів. Біля Бугу, потьмареного надвечір'ям, люди переправлялися на той берег невеличким паромом і на човнах. Святковий одяг ніяк не пасував до сумовитих облич. На літніх жінках красувалося старовинне, пропахле роками і скринею, ще може дівоче, вбрання. На грудях подзвонювали червоні корали. Ось зупинилася біля берега невисока, з добрим, засмученим обличчям молодиця, вгорнувши в поли пальта невеликого хлопчика. Великі виразні очі зверху і знизу підвела темінь, і така в них ниюча туга, що аж дивитися страшно. До неї, спираючись на палицю, підійшов увесь сивий, як туман, дід.
До піщаного виступу, з шипінням розводячи воду, похитуючись на хвилях, наближався човен. Молодиця подивилася в очі старому. Потім, притримуючи однією рукою дитину, другою охопила посічену зморшками шию діда, поцілувала його в уста і відхилилась назад.
— Простіть мене, тату, — задрижав пройнятий сльозою голос.
— Нехай люди простять, доню, — урочисто і твердо промовив. — Шкода, що не можу з вами піти — відходилось моє. Синка ж бережи. Може й чоловіка вбито, так рід увесь на дитину перейде. Кріпко сина бережи, — і незграбно подав жінці червону піонерську краватку. — Це нашого Івана... Приберіг...
Молодиця, похиливши голову, застигла нерухомо на човні. Все ширшала смуга між нею та берегом, на якому з простягнутими руками нерухомо стояв батько. Вітер перебирав на його високому жовтавому чолі сиве покручене волосся, а з очей старого тихо падали сльози, і пісок біля ніг був посічений дрібними вогкими шротинками.
Хвора Марія Бондар з сльозами на очах попрощалася з Дмитром, Югиною і внучатами, а сама навідріз відмовилася піти у загін.
— Де родилася, там і помру. Не моїй старості ходити по лісах.
Ідучи із. сім'єю в Городище, Дмитро пригадав, як він ночував у сиріт в Супрунівці і, підізвавши до себе Пантелія Жолудя, наказав:
— Тобі треба привезти в наш табір Івана і Ганю... Пам'ятаєш дітей?
— Пам'ятаю, товаришу командир, — засвітилися ласкавим усміхом димчасті очі партизана. — Зараз можна поїхати?
— Зараз. І передай їх на догляд якійсь хорошій матері.
— Добре, товаришу командире! — 3 місця, пригинаючись, пустив у галоп свого любимого тонконогого Шпака, веселого і розумного коня, що по голосу і свисту всюди пізнавав свого хазяїна.
...З нового партизанського поповнення не утворювали окремих бойових одиниць: наближались грізні бої, а тому всіх, хто міг носити зброю, розбили по раніше сформованих ротах і взводах. Кожна рота мала «патронат» — так партизани прозвали свої родини.
— Тату, візьміть мене з собою, — знову попросився Андрій, коли Дмитро приїхав на Біле озеро — зовсім висохле і заросле чагарниками болото, де розташувались люди його села.
— Пізніше, Андрію. Тільки вискочимо з цього кільця — візьму до себе.
І хлопець сумовито замовк.
Біля лісової дороги Дмитро зустрів Марту, що йшла з Ніною вузенькою стежкою. Поздоровкалися, зупинив коня.
— Як живеться, Марто Сафронівно?
— Як люди, так і ми, — відповіла стримано і зітхнула. За останній час жінка схудла, змарніла, з'явилися густіше зморшки, але вони тільки підкреслювали її задуману красу, як пожовтілі береги підкреслюють спокійне осіннє озеро. А поруч з Мартою, неначе прояснена картина того самого майстра, стояла ставна дівчина, усім схожа на ту дівчину, яку він давно-давно зустрів колись біля трьох ставків. Тільки обличчя у Ніни було трохи подовжене, і тому воно здавалося більш строгим, аніж колись в її матері.
До Дмитра під'їхали Гаценко і Жолудь.
— В Лазорка Іванця свято. Марія дитину народила, — задоволено повідомив Пантелій.
— Син?
— Партизан!.. І вже три рази чхнув. Лазорко аж сяє від щастя і переконує всіх, що це він чхнув собі на здоров'я, а ворогам на страх.
— Треба Марії на плаття парашутного шовку занести.
— Три з половиною метра? — зразу ж прикинув скупий Гаценко.
— Більш треба.
— Вистачить на плаття.
— А дитині на пелюшки? Хай чхає ворогам на страх.
— Та хай!.. Життя! — строго відповідає Гаценко.
— Життя! — Пантелій з робленим співчуттям дивиться на нього і сміється самими очима.
XXV
Можна було б відступити, увійти одразу в ліси, але заговорила кипуча вдача, закипіло молоде чуття вдарити з одчайдушною хоробрістю на ворога, насміятись із нього. Зібрав Симон Гоглідзе своїх розвідників, сказав коротке слово:
— Передова група фашистів іде на нас. Корнієнко не полічив їх усіх. Багато, каже. І нас багато: один партизан — це партизан, два партизани — це дружба плечем до плеча, три партизани — кругова оборона, чотири партизани — штурм і перемога. Наш великий поет Чавчавадзе сказав: «Нехай солодке молоко матері стане отрутою для того, кому тяжко вмерти
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року