Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

кричати, затискав зубами ріжок подушки, з пожадністю пив первак.
— Може, в райо'н по лікаря поїхати?
— Ніякого лікаря. Тоді сам себе доконаю... Видужаю, на живому засохне! — хрипів простудженими грудьми.
Мати сама обстригла голову, щоб хутчій загоїлась; синяки почали блідшати. Найбільш непокоїли ноги — не міг стати.
«Невже калікою буду? Так і не віддячу Барчукам!» — Рипів од злості і безсилля зубами. Найтяжчим, найстрашнішим було навіть не каліцтво.
«Прибити старого і молодого, щоб дзвони завили над ними!»
І аж біль зменшувався, коли бачив ворогів біля своїх ніг...
Злоба густою смолою кипіла в скривавленому тілі; затуманювала тверезі проблиски розуму.
Часто в думках стрічав Марту. Приходила, припадала до нього, і дівочі губи пахли свіжим снігом і весіннім приморозком, що вже дихає повівом землі.
Брала його велику руку в свою, гладила від зап'ястя до пальців і несподівано, як і приходила, зникала, наче ранішній туман по долині. Або він ішов до неї на хутір, і вона виходила назустріч, як сама весна. Стара дубівка схилялась над нею, притримуючи вінок пишного рожевого цвіту. У весняній напрузі стояли щепи, і молода господиня, радіючи, білила їх вапном, потріскану кору шпарувала садівничим глеєм, і сама була як щепа — свіжа, пругка, виглядаючи його з-за дерев...
«Що тепер робить вона?»
Скрипнуть двері, і тихо підійде мати до ліжка. Коли й спить вона?
А зима біснувалась, мурувала вікна холодними квітами; синицями цінькав мерзлий сніг, припадаючи до шибок, і хата глухо дзвеніла кожною деревиною. Непоправним злочинством здавалось лежання, коли стільки роботи ждало його. Чув, як ревла корова, йдучи з водопою. У повітці жалібно, по-старечому, скаржились вівці, і так хотілося переступити через поріг у витку метелицю, вдихнути пахощі пріснуватого, блакитного снігу і до самої зорі тесати, стругати дзвінке дерево, або, залишаючи за собою глибокі сліди, побрести із жаками до Бугу. Це навперемінку з Варивоном рубали б зеленкуватий лід, гріли б на багатті задубілі, червоні руки. А ввечері — в сельбуд до молоді або до Марти.
У другій хаті, де стояв столярський станок, вчився майструвати сімнадцятилітній невисокий сирота Григорій Шевчик — далекий родич. Він же порався також біля Карого: треба було вивезти ліс та зароблені у лісництві клітки хворосту. Григорій часом просовував голову до нього.
— До вас можна? — звертався тільки на «ви», — по батькові парубка незручно величати, на «ти» також не виходило, бо Дмитро був старший.
— Заходь, Грицю.
— Як здоров'я ваше?.. А до нас учора шефи з суперфосфатного заводу приїхали. Це такий завод, що якусь спеціальну муку з каменю виробляє. Присмачиш нею землю — і все на полі, як з води, росте. Вам би цього суперфосфату дістати... Аж за селом гостей з музикою зустрічали. Далі в сельбуді були урочисті збори. Шефи говорили про наміри міжнародних гадів, про отих консерваторів англійських, що вогнем, як змії, дихають на нас і війну в кожному сні бачать. Потім розповідали шефи про нове життя у нас, про змичку міста з селом. Дуже всім до душі припала доповідь товариша Недремного, майстра хімічного цеху. Розповідає так, наче в душу вбиває слова. Бойовий, видать, чоловік, бо на щоці рубець. Потім толково Мірошниченко виступав. Він ще за селом, як брат з братом, зустрівся з Недремним. Виходить, вони разом проти всякої контрреволюції боролися. Після Мірошниченка говорив Іван Бондар, а потім на сцену почав пропихатися Полікарп Сергієнко. Його дядьки за поли свити одсмикують і аж перехитуються од реготу: «Диви, диви, Полікарп гораторствувати захотів!» «Куди кінь з копитом, туди й рак з клешнею!» «Полікарпе, не сміши людей!» А той хоч би що — без ніяких на сцену лізе, — і Григорій розсміявся. Усміхнувся й Дмитро, уявляючи не в міру балакучого, завзятого хвалька Сергієнка.
— Ну, потім і сміху було. Дядьки, як груші, на підлогу валилися, коли почав Полікарп шекерявити про бій червоно-армійців з бандитами. — І Григорій, копіюючи Полікарпа, раптом витягнув шию з плечей, на самий бакир збив шапку, в нього стали насторожено переляканими і хитрими-хитрими заховавши зірочки веселого зверхнього лукавства:
— Іду я шляхом, — а було це в двадцять пелшому лоці. Ну, а як можна було йти шляхом у двадцять пелшому лоці? 'Душа в тебе не то що в п'яти, а і в обчаси заскочить — бандити кругом. Іду, коли чую: кулемет як засокоче: со-ко-ко-ко. А потім гармата як ревне: гур-гур! А земля — хилить, хилить. Ну, хоч і не страшно мені, а покотився галушкою в рів. І чую: такий тупіт від дубини, наче хто чортів із неба витрушує. Пропав ти, Полікарпе, ні за цапову душу — думаю так собі, а бандити летять шляхом прямо на мене. Знають, видно, що я в комбіді состою... Будь у мене кулемет, я б усіх їх до дідька поскидав би з коней. Око ж у мене, щоб не зочити, ну прямо як прицільний прибор — краще брильянта. Своїм дробовиком горобця на лету здіймаю...
— Ну, що тут у залі було після цих слів — і не питайте.

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери