
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
рівним голосом сказав:
— Ці книжки, Дмитре, закинь кудись подалі, в печі спали. Не брудни об них рук, — показав на меншу купку.
— Чому? — підійшов до Свирида Яковлевича, аж плечем торкнувся його плеча.
— Ось з цих двох сіреньких, — показав на брошурки, — аж сиплеться націоналістична трухлятина, заяложеним кожухом смердить. А в цих, парубче, людину обпльовують, дрібненькою її роблять. Словом, не чоловіка показують, а раба, без надії, без дум і мрії. Ти чув слова Горького про людину?.. От підійдеш до мене — я тобі підберу, що почитати. Губкам подарував хорошу бібліотеку. — І очі Свирида Яковлевича подобрішали, риси на обличчі стали м'якшими.
— І де ви, Свириде Яковлевичу, свої книжки діватимете? Всю хату загатили, — озвалася Докія.
— Порозумнішати, Докіє, на старість хочу. Замолоду не було як до грамоти підійти, а революція навчила. Сідай, Дмитре. От скажи: що тобі ця книжка дала?
— Дала?
— Еге ж, чим вона тебе обагатила, зробила кращим, чим твою душу порадувала? Отож і є, що нічим. А тимчасом приміть, як у ній описується попівські маєтки, куркульські хутори усадках, біленькі хати, затінені вишняками. Словом, рай. А для чого це? Щоб тобі здавалось: як гарно життя текло, якими добрими були всякі батюшки та матушки, пани та куркулі і як треба покірно за сочевичну юшку гнути на них біднякові спину. Отак непомітними і хитрими стежечками введуть тебе в той світ, якого ніколи не було, у світ, видуманий буржуазними націоналістами, які пізніше з Петлюрою відділяли нам м'ясо од кості. Найвище щастя у цій книжечці — мати свій хутір, свою пасіку, своїх наймитів. Найвища ступінь розумової діяльності — послухати проповідь попа і потім ахкати біля затурканої жінки і голодних, неписьменних дітей: який у нас розумний батюшка... Що ж, ти такою людиною хочеш бути?
— Ні, Свириде Яковлевичу, волом я ніколи не стану.
— Це ти сказав до пуття. Людина, що побачила революцію, волом не стане. А ти знаєш, що таке людина? — і на повних устах Мірошниченка дрогнула по-юнацьки хороша усмішка. — Це великий талант, народжений тільки раз, неповторний талант. Той — агроном, той — інженер, той — мореплавець, той — полководець, той — політик, той — вільний хлібороб вільної землі, яка аж важкою стає від зерна добірного, плоду червоного.
— Воно, Свириде Яковлевичу, послухай вас, то, вийде, що кожна людина — талант, — вперше за весь вечір усміхнувся Дмитро.
— А ти думав як? Про що ж я толкую тоді? Звісно, кожна людина — талант. І то такий, що ніколи не повториться.
— Тоді виходить, що у нас сто сімдесят мільйонів талантів, — уже зовсім з недовірою поглянув на Мірошниченка, хоч слова, сказані про землю, солодким щемом віддались у грудях, відтиснули сердечний біль.
— Сто сімдесят! І ні на одного чоловіка не менше. Ти бачив сад у весняній напрузі? Тисячі пуп'янків укривають дерево, і кожний з них розцвітає в поліття. А що ж ти думаєш — людина гірша дерева? Вона не може розцвісти найкращим квітом? Ми — країна талантів. Тільки нас скручувало, розламувало надвоє, висушувало і вганяло в могилу прокляте минуле. Коли шкорина хліба була варта більше, ніж життя, тоді мало пробивалася наша найдорожча сила. На горючому піску росли, панськими ногами витоптувались. А тепер на нашій землі життя наступає. Настала та пора, коли кожна людина може засіяти, як веселка, всією красою своєю. Тільки не лінуйся, тільки працюй душею для народу, а не думай про своє малесеньке, як горобиний ніс, мізерне щастячко... Нелегко нам, дуже нелегко. Скільки труднощів чекає. Але це такі труднощі, що не розломлюють, а підносять угору людину. Без революції, без партії згнив би ти по наймах. А тепер захочеш — знайдеш свою дорогу. Правда, коли не кататимешся на куркульських бричках. Так-то, парубоче. Ну, пішов я. Прощавайте. — Тепер обличчя Мірошниченка світилося строгою, гордовитою впевненістю. Прояснився трохи і Дмитро.
— Свириде Яковлевичу, я до вас завтра по книжки прийду. Про землю мені підберіть.
— Підберу. Професора Вільямса є у мене книга. Дуже путяща.
Дмитро провів Мірошниченка аж до розстанні, що тьмяно просвічувалася іскорками вогкого піску. 1 раптом Свирид Яковлевич, прощаючись, затримав у своїй руці Дмитрову руку і задушевно сказав:
— А Марта — дівчина хороша. Коли полюбилась — одружись. А до Варчуків щоб і нога твоя не переступила... Як подумаю, Дмитре, — він, тільки він, Варчук, винен, що твій батько загинув; душа мені підказує: тільки так було. Коли б не підстрелили його, не те що річку — море переплив би... Людиною був!
З кожним роком, сам не помічаючи того, Свирид Яковлевич все повніше і повніше в розмовах обрисовував образ свого товариша. Він забував усе те недосконале, що не з вини Тимофія, а з вини тяжкого безпросвітного життя залишилося в ньому. Зростаючи сам, він і Тимофія показував таким, яким той не тільки був, а яким би став тепер у житті.
Іноді навіть Докія з подивом дивилась на Свирида Яковлевича, думаючи, що не так він сказав
Останні події
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі