Електронна бібліотека/Проза

Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Завантажити

рівним голосом сказав:
— Ці книжки, Дмитре, закинь кудись подалі, в печі спали. Не брудни об них рук, — показав на меншу купку.
— Чому? — підійшов до Свирида Яковлевича, аж плечем торкнувся його плеча.
— Ось з цих двох сіреньких, — показав на брошурки, — аж сиплеться націоналістична трухлятина, заяложеним кожухом смердить. А в цих, парубче, людину обпльовують, дрібненькою її роблять. Словом, не чоловіка показують, а раба, без надії, без дум і мрії. Ти чув слова Горького про людину?.. От підійдеш до мене — я тобі підберу, що почитати. Губкам подарував хорошу бібліотеку. — І очі Свирида Яковлевича подобрішали, риси на обличчі стали м'якшими.
— І де ви, Свириде Яковлевичу, свої книжки діватимете? Всю хату загатили, — озвалася Докія.
— Порозумнішати, Докіє, на старість хочу. Замолоду не було як до грамоти підійти, а революція навчила. Сідай, Дмитре. От скажи: що тобі ця книжка дала?
— Дала?
— Еге ж, чим вона тебе обагатила, зробила кращим, чим твою душу порадувала? Отож і є, що нічим. А тимчасом приміть, як у ній описується попівські маєтки, куркульські хутори усадках, біленькі хати, затінені вишняками. Словом, рай. А для чого це? Щоб тобі здавалось: як гарно життя текло, якими добрими були всякі батюшки та матушки, пани та куркулі і як треба покірно за сочевичну юшку гнути на них біднякові спину. Отак непомітними і хитрими стежечками введуть тебе в той світ, якого ніколи не було, у світ, видуманий буржуазними націоналістами, які пізніше з Петлюрою відділяли нам м'ясо од кості. Найвище щастя у цій книжечці — мати свій хутір, свою пасіку, своїх наймитів. Найвища ступінь розумової діяльності — послухати проповідь попа і потім ахкати біля затурканої жінки і голодних, неписьменних дітей: який у нас розумний батюшка... Що ж, ти такою людиною хочеш бути?
— Ні, Свириде Яковлевичу, волом я ніколи не стану.
— Це ти сказав до пуття. Людина, що побачила революцію, волом не стане. А ти знаєш, що таке людина? — і на повних устах Мірошниченка дрогнула по-юнацьки хороша усмішка. — Це великий талант, народжений тільки раз, неповторний талант. Той — агроном, той — інженер, той — мореплавець, той — полководець, той — політик, той — вільний хлібороб вільної землі, яка аж важкою стає від зерна добірного, плоду червоного.
— Воно, Свириде Яковлевичу, послухай вас, то, вийде, що кожна людина — талант, — вперше за весь вечір усміхнувся Дмитро.
— А ти думав як? Про що ж я толкую тоді? Звісно, кожна людина — талант. І то такий, що ніколи не повториться.
— Тоді виходить, що у нас сто сімдесят мільйонів талантів, — уже зовсім з недовірою поглянув на Мірошниченка, хоч слова, сказані про землю, солодким щемом віддались у грудях, відтиснули сердечний біль.
— Сто сімдесят! І ні на одного чоловіка не менше. Ти бачив сад у весняній напрузі? Тисячі пуп'янків укривають дерево, і кожний з них розцвітає в поліття. А що ж ти думаєш — людина гірша дерева? Вона не може розцвісти найкращим квітом? Ми — країна талантів. Тільки нас скручувало, розламувало надвоє, висушувало і вганяло в могилу прокляте минуле. Коли шкорина хліба була варта більше, ніж життя, тоді мало пробивалася наша найдорожча сила. На горючому піску росли, панськими ногами витоптувались. А тепер на нашій землі життя наступає. Настала та пора, коли кожна людина може засіяти, як веселка, всією красою своєю. Тільки не лінуйся, тільки працюй душею для народу, а не думай про своє малесеньке, як горобиний ніс, мізерне щастячко... Нелегко нам, дуже нелегко. Скільки труднощів чекає. Але це такі труднощі, що не розломлюють, а підносять угору людину. Без революції, без партії згнив би ти по наймах. А тепер захочеш — знайдеш свою дорогу. Правда, коли не кататимешся на куркульських бричках. Так-то, парубоче. Ну, пішов я. Прощавайте. — Тепер обличчя Мірошниченка світилося строгою, гордовитою впевненістю. Прояснився трохи і Дмитро.
— Свириде Яковлевичу, я до вас завтра по книжки прийду. Про землю мені підберіть.
— Підберу. Професора Вільямса є у мене книга. Дуже путяща.
Дмитро провів Мірошниченка аж до розстанні, що тьмяно просвічувалася іскорками вогкого піску. 1 раптом Свирид Яковлевич, прощаючись, затримав у своїй руці Дмитрову руку і задушевно сказав:
— А Марта — дівчина хороша. Коли полюбилась — одружись. А до Варчуків щоб і нога твоя не переступила... Як подумаю, Дмитре, — він, тільки він, Варчук, винен, що твій батько загинув; душа мені підказує: тільки так було. Коли б не підстрелили його, не те що річку — море переплив би... Людиною був!
З кожним роком, сам не помічаючи того, Свирид Яковлевич все повніше і повніше в розмовах обрисовував образ свого товариша. Він забував усе те недосконале, що не з вини Тимофія, а з вини тяжкого безпросвітного життя залишилося в ньому. Зростаючи сам, він і Тимофія показував таким, яким той не тільки був, а яким би став тепер у житті.
Іноді навіть Докія з подивом дивилась на Свирида Яковлевича, думаючи, що не так він сказав

Останні події

29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі


Партнери