
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
Надвечір, стримуючи запінених вороних, прямо з ярмарку, підкотив до його воріт Карпо. Натягнувши віжки, міцно стояв на бричці, вигнуті дужкою ноги вище кісточок вгрузли в сіно:
— Дмитре, чорти б тебе брали! — і зразу ж змінив голос, побачивши матір.
— Добрий день, тіточко Докіє, з празником вас. — Низько вклонився, схрестивши руки на животі.
— І тебе з празником, — строго подивилась на парубка. — Катаєшся?
— Як сир у маслі, — віджартувався. — Катався б ще краще, та совітська власть тпрру каже. Навіть права голосу позбавила. Доведеться либонь півнем кукурікати. Пустіть Дмитра зі мною.
— Не знаю, він, здається, мав до вчителя іти, — завагалася. «Хай побачить Марту. Чи к добру це тільки?»
— Успіє. Мені саме головне, щоб Дмитро коні оглянув — він у них лучче доктора розбирається.
— Як має час, хай подивиться.
— Сідай, Дмитре! — крикнув, не питаючи згоди, блиснув сірими очима, і різкі півкола вій пурхнули вгору, аж торкнувшись широких, з прогалинками, наче проточених чимсь брів.
Не вспів ухопитись парубок за залізні бильця брички, а Карпо гикнув, свиснув, стрельнув гарапником, і вороні, розкидаючи стужавіле болото, витягнулися в шаленому галопі.
Порізана на пасма закружляла земля. Наче живі, чудно відскакували осторонь хати, клуні; сильний вітер гостро врізався в лице.
— Вйо, коні, матері ковінька! — шаленів Карпо. Коливалися повні рожеві щоки, пухнастий чуб підсмалював відстовбурчене вухо, неспокійна кров заливала тугу шию. В кожному русі Карпа чулась невироблена сила, зла, напівдика завзятість. У великій руці гадюкою звивався і відскакував назад ремінний нагай.
Бричка, перехиляючись з боку на бік і якимсь чудом ще не перекинувши їх, влетіла на вуличку, обсаджену вишняками. Крізь голе галуззя вдалині різнув очі свіжою синню великий, під бляхою, дім Варчуків, неначе втиснутий у вигнуте півколо лісу.
Коні підлетіли до будинку.
Привільне живеться Сафронові, хоч і відрізав комнезам у нього в 1920 році тридцять десятин біля Бугу.
Коли раніше висока постать Сафрона чорною тінню нависала над селом, з м'ясом вириваючи бідняцькі четвертинки і десятинки, то зараз він причаївся в лісах, багатів і розростався, мов корінь, — так, щоб менше було видно людському оку. Годі тепер було думати стати паном на всю губу: землі не прикупиш, маєтків не поставиш, дворянства — про що стільки думалось — не доб'єшся.
Тільки й залишилась єдина відрада — збивати гроші. І він збивав їх з усією куркульською хитрістю, винахідливістю і скаредністю. Один ліс золотими листками осипався в тонкі, але цупкі пальці Сафрона. Мало не щоночі він з Карпом на двох підводах виїжджали у чорнолісся, і найкращі гордовиті ясени зі стогоном, востаннє бризкаючи росою, падали на холодну землю. З їхнього ще живого тіла відрізувались чотирьох-аршинні шпони. І пливли вони лісовими дорогами до великої парні сутулого і завжди покритого сирим, як переварені ясенові штуки, рум'янцем Івана Січкаря. Той пильно оглядав кряжі, бракував за найменший сучок, а потім середнім, туго налитим жиром пальцем, ніби граючись, ловко викидав з заяложеної калитки золоті п'ятірки чи срібні карбованці — Сафрон папірців ніколи не брав.
— Ти скоро, Сафроне, за один ліс срібний будинок збудуєш, — усміхався Січкар одвислою нижньою частиною обличчя.
— Золотий! — сердився Сафрон.
— Може, на золотий і невистачить матеріалу, а на срібний повинно хватити. Може, брешу? — і дрібні зіниці Січкаря, як дві краплини олії, задиркувато грали на сірих, наче притрушених попелом білках. — Свині ж і гуси вагонами возив в Одесу?
— А скільки за ті вагони злупили? А скільки на могоричі пішло? — гарячився Сафрон. — А як податками душать тебе?!
— Душать, що спасу нема, — погоджувався Січкар. — І нема тобі у цій власті ніякої підтримки. В революцію Військово-революційний комітет за торгівлю до стінки ставив, а тепер патентами обдирають до останньої нитки. Все власті і власті, а коли ж собі що в калитку покласти? — і вогкі, блискучі, наче намазані смальцем губи Січкаря вже не відстовбурчувались в усмішку, а злісно вигинались униз. — Хіба б так жити нам...
— Да, живеш, аби світ не без тебе... Забрали землю, щоб вас лиха година ще до вечора забрала…
Проходили літа, з поділеної землі покуштували хліба злидарі, заросла стара межа, та злість Сафронова змогла тільки з ним зотліти. Як хвороба рук, вчепилась вона в його сухе тіло і поїдом їла.
«Дочекатися б того дня, коли злидням животи не хлібом, а цією землею напхають. І більше нічого мені не треба», — говорив Сафрон куркулям і жив цією сподіванкою та спогадами минулого...
— Ну, як мої нові? — осадив Карпо біля брами вороних.
— В борозного копита нікудишні, шльопає, наче підпалками. А так, збоку, показують нічого. Стрілки треба розчистити.
— От чорт, успів уже придивитися, — скочив Карпо з брички. — Циганом би тобі бути.
— І то хліб.
Клацнула клямка, і в голубому
Останні події
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі