Завантажити

Іване Васильовичу? — надія, радість і недовіра переплітаються в голосі Сніженка.
— Учора був у штабі стрілкової дивізії. Начальник політвідділу взявся нам допомогти.
— Малигін?
— Малигін.
— Тоді буде діло, — веселіє Сніженко. — Як би це ще до артилерійської бригади добратися? Ех, якби це мене хоч на один день начальником артпостачання назначили.
— Тоді артилеристи навіть без НЗ залишилися б, — кидає Недремний.
— Вікторе Івановичу, коли до тебе звернеться Дмитро Горицвіт, приймай його до загону.
— З радістю. Завзятий чолов'яга. Снайпер і шаблею напрочуд діє. Як здоров'я?
— Іще тижнів два поваляється в постелі.
Здалеку заклепали підкови, прокинулася луна, все голосніше випробовуючи свій непритомлений голос. Потім чийсь окрик зупиняє гомін коня і луни.
— Іване Васильовичу, вас розшукують. Посильний! — обізвався з-за дерев голос вартового.
— Корнієнко?
— Корнієнко.
— Пропускай! — наказав Недремний.
Наступаючи на тінь, з'явився посильний.
— Іване Васильовичу, увесь дитбудинок до останньої людини посаджено в ешелон. — В одинадцять п'ятнадцять ешелон відправився згідно з маршрутом.
— От і гаразд. Бомбардування станції було?
— Було. Розкришили ліве крило вокзалу. Ще вам є телеграма від замісника директора МТС, — подав учетверо складений папірець.
Кошовий голосно прочитав: «Успішно рухаємося власним ходом тчк запропонований маршрут оправдав сподівання привіт Кабиш».
— Що в райкомі?
— Працюють, Іване Васильовичу.
— До мене є люди?
— Є. З самих найдальших сіл поприходили. Мороз та Кириченко. Мороз таку бучу вчинив, аж слухати паскудно: чом йому не дають худобу для виїзду. Хоче з собою забрати усе господарство, усі бебехи й пашню. Раніше наче нічого чоловік був, а тепер проявив себе всяким таким елементом.
Іван Васильович з задоволенням поглядав на обурене обличчя посильного. Колгоспників Мороза і Кириченка, розумних, відданих і працьовитих, райком залишив для підпільної роботи — зв'язківцями. От вони тепер і почали грати «всяких таких елементів з одноосібницькими пережитками». Особливо в'їдливим показав себе Мороз.
— Ще даси мені коні і воли, — люто погрожував своєму голові колгоспу.
— Дочекаєшся!
— І таки дочекаюся!
— Як рак свисне, — презирливо відповідав той, одвертаючись од Мороза.
— Я тебе свисну, так свисну, що й в області будуть знати. Неодмінно в райпартком піду! Там знайдуть на деяких голів управу... Свистун!
І Мороз у відповідний час таки пішов у райком, щоб, звичайно, зустрітися з Іваном Васильовичем.
Починало розвиднятися. Ширшав, світлішав і рожевів ліс. Іван Васильович, ідучи назустріч зорі, попрямував до машини. Новий день, нова робота чекали його, і найбільша — по перевірці та відбору кадрів для підпілля.
 
XIII
Просторий строгий кабінет, портрети вождів, дві карти і стоси книг. На обліплених паперовими смугами вікнах золотиться сонячний пилок, за вікнами вітер наганяє на вигорілий обрій неповороткі плоти білих хмарин.
Перед Павлом Михайловичем Савченком нема ні одного з щоденних донесень райкому. Є лише невеликий шматок паперу з куцими рядками якихось ієрогліфів. Але Павло Михайлович не обминає жодного питання підготовки підпілля в районі.
Говорить тихо, не кваплячися, з-під припухлих од безсоння повік пильно дивляться гарячі іскристі очі. Згадується робота підпільних організацій в царській Росії і під час громадянської війни, наводяться приклади, прізвища і ні згадки про себе.
— Бюро обкому в основному задоволене вашою роботою. Підготовлятися довелося швидко, але це не внесло розгубленості в стиль вашої роботи. Добре, що не минали навіть питань побуту. Нам здається: ви менше подумали над тим, як має працювати більшовицька преса... Чомусь всіх найкращих робітників друкарні забираєте до партизанського загону. Неодмінно треба одного-двох співробітників залишити для підпільної роботи в місті. Може їм доведеться працювати в фашистській друкарні... Як Тодось Опанасенко?
— Хороша кандидатура, — здивовано глянув Іван Васильович на Савченка.
— В обкомі теж так думають. Попрацюй з ним. Зв'язківця підбери... А от художника ви даремне не взяли до загону.
— Кволий він дуже.
— В боротьбі зміцніє. Порадь фізкультурою займатися. Ми з тобою також не Геркулеси. Може доведеться зробити його фахівцем по підробленню документів. Бачив, які він кліше і портрети вирізує з лінолеуму?
— Бачив, Павле Михайловичу.
Знову дзвонять.
— Савченко слухає... Приїжджайте о четвертій годині... Звичайно, ранку. — Павло Михайлович кладе трубку і продовжує: — Не радимо членам підпільного райкому мати по кілька зв'язківців. Небезпечно проводити зайві сліди. Ця помилка допомогла гестапівцям напасти на слід і вже в лютому цього року заарештувати увесь склад першого підпільного ЦК Чеської компартії.
В Івана

читати